mog1Як воно – знімати документальне кіно під час воєнних дій, знає український письменник, продюсер, радіоведучий Костянтин «Equites» Могильник. Разом із режисером Сергієм Лисенком він вирішив на власні очі побачити й на власні вуха почути, що відбувається на російсько-українській війні. Побувавши на передовій двічі, переконався: ми виграємо війну. Питання лише: коли?

Костянтин із Сергієм тиждень провели на східному фронті в липні: у Слов’янську, Краматорську, на передовій у місті Щастя та на північних підступах до Луганська… Вдруге, під
час серпневої одинадцятиденної поїздки, були в Маріуполі, на передовій у містах Червонопартизанськ та Дебальцеве… Згодом буде створено фільм про бійців Національної гвардії України, які вирушають у бій або щойно з нього повернулися.
А поки – враження Костянтина від побаченого та пережитого.
Ми зустрілися одразу після важливої зустрічі Костянтина з його «старим знайомим» Матіасом, який живе біля Мюнхена. Могильник каже, що німець сам звернувся до нього, бо має багато бажаючих у Німеччині та Америці допомогти українським біженцям зі зруйнованих міст.
– Десять років я прожив у Німеччині й добре розумію тамтешню психологію, – відповідає Костянтин на моє запитання: чому, на його думку, іноземці так активно беруться нам допомага- ти? – Німці – одна з націй, яка чи не найбільше у світі надає гуманітарну допомогу. Жахливі події в Україні, які вони бачать, не лишили їх байдужими. До того ж це суспільство санаторного типу, вони ситі, у них все є, – додає Могильник. – А ще мають комплекси через Другу світову війну, коли німці були загарбниками й увесь світ їх за це довго зневажав. Тож у них свого роду джентльменський обов’язок допомагати іншим.
Далі Костянтин розповідає про побачене у містечку Червонопартизанськ, що за десять кілометрів від Горлівки й за двадцять від Донецька.
mog2Це – передова АТО.
– Я на власні очі побачив, у яких злиднях живуть тамтешні люди, – розповідає. – В райцентрі залишилося кілька родин, які живуть у страшних умовах – товчуться у підвалах, де немає електричного світла, тільки горять лампадки. Вони не мають ані грошей, ані транспорту, мобільний зв’язок переважно не працює. Ці люди цілком ізольовані. А ще
ми бачили безліч біженців, які їхали на велосипедах або йшли пішки з Дебальцевого, – веде далі співрозмовник. – Крім цього, вони ледве розуміють, що відбувається: хто до них прийшов, хто розбомбив їхні домівки… Я переконаний, що цим людям треба допомогти звідти виїхати, їх треба рятувати, бо є великий ризик, що їхні поселення будуть знищені.
Це передова, де б’ють із «Градів», які руйнують усе навколо.

«Те, що українську душу можуть убити, для багатьох людей – нестерпне усвідомлення»

     Виявляється, Костянтин Могильник теж не їздить на схід лише з відеокамерою. Щоразу він долучається до котроїсь із волонтерських машин гуманітарної допомоги, відтак доправляє бійцям АТО добротні бронежилети, шоломи, взуття, тепловізори, біноклі, ліки, адресні передачі від рідних тощо.
– І, все-таки, чому ви за це взялися? – допитуюся.
– Лисенко, відомий режисер, – відповідає Костянтин. – Сказав: «Костю, бюджету ми не маємо, але це робити треба. Давай знімемо фільм, який називатиметься «Братерство АТО». Ідея проста – розповісти про вчинки людей, які йдуть у бій або з бою повернулися…» Такою була наша установка, і з нею ми почали їздити. Незабаром задачі фільму
ускладнилися, а назва навпаки спростилася У першій поїздці Сергій із Костянтином доучилися до волонтера Мирослава Гая, який має фонд допомоги і є тим, хто воював за Слов’янськ на горі Карачун.
– Це той боєць, який під артилерійським обстрілом підняв прапор на 220-метрову телевежу, – повідує. – Вежу невдовзі було повалено, але прапор України таки замайорів над окупованим Слов’янськом. Після ротації Мирослав почав розвозити гуманітарну цільову допомогу, а ми з Сергієм спілкувалися з бійцями.
Згадався шляхетний і мудрий воїн-доброволець Національної гвардії Олександр Бойко із Сум. Те, що сказав на камеру Костянтинові та Сергію, невдовзі цитували ледь не всі українські ЗМІ.
«Нам треба вистояти поза всяку ціну, – казав боєць на диво врівноважено. – Бо щастя наших дітей, майбутнє нашого народу ціни не мають. Свобода ціни не має. Вистояти треба, якими б не були подальша агресія та страхіття війни… Бо не такі страшні постріли… Страшно усвідомити, чого нас можуть позбавити, якщо ми програємо. А позбавити нас можуть душі. Політика нашого сусіда направлена на те, щоби знищити українську душу, Росії потрібні територія й трудові ресурси… Але те, що українську душу можуть убити, для
багатьох людей – нестерпне усвідомлення…» А відтак додав дещо вражаюче: «Насправді війна п’янить. Є певне задоволення від того, що ти перебуваєш у вирі подій, що ти на передньому рубежі, долучився до військової справи і, ставши на оборону країни, почав належати до кращих… Нехай про нас не напишуть книги, але своєю піщинкою фундамент того, у що віримо, ми все-таки збудуємо».
Заходить командир, каже: «Завтра на передову!» - І щира радість на обличчях у бійців.
– Цікава риса – бійці, які є справжніми героями, ходять у бій щодня, не люблять давати інтерв’ю, – ділиться спостереженнями Костянтин Могильник. – Згодом таки погоджуються на розмову, але то після двох-трьох днів проживання разом, коли вже довіряють… Інше цікаве явище – на війні на передовій хлопці спокійні, – додає. – Цих людей анітрохи не торкається тилова істерія. Останнім нашим пунктом було Дебальцеве, де за двісті метрів б’ють гармати й лунають вибухи. Але бійці спокійно приймають рішення, навіть жартують.
– Бойовий дух у добровольчих батальйонах дуже високий, – конкретизує. – Люди піднесено ставляться до цієї війни. Один із вражаючих епізодів, який спостерігав поміж хлопців, яким по 20–25 років, і в яких за спиною по 18–20 бойових виходів.
– Бойових виходів? – перепитую.
mog3– Це коли спочатку йде армія з бронетехнікою, а за нею – бійці. Вони ведуть справжній бій. Більшість гине саме в таких операціях, – роз’яснює Костянтин. – І от вони готуються до такого виходу. Я був свідком, як заходить командир, каже: «Завтра на передову!» – і щира радість на обличчях у бійців. Бо завтра вони підуть у бій. Я не перебільшую, це справді так, – наголошує співрозмовник. Але водночас резюмує, мовляв, зовсім інша обстановка в строкових солдатів, тих, кого набрали через воєнкомати.
– Не секрет, що не всі хочуть служити в армії, – каже Могильник. – Чимало міських хлопців уникають і косять від служби, бо не підготовлені ні фізично, ні психологічно. Різниця просто колосальна між добровольцем, який був на Майдані, належав до котроїсь із сотень самооборони, а зараз пішов свідомо захищати Вітчизну, та його однолітком, якого відірвали від комп’ютера й без його волі рекретували. Це небо і земля. Біле і чорне. Я бачив десятки людей, які йшли на смерть свідомо, сміливо й легко. Але не всі такі. Бо для війни створені не всі. І це стає очевидним під час першого ж бою. Тим часом, коли Костянтин просив у солдатів сказати щось тим, хто ще вдома, всі наголосили: це особистий вибір кожного.
«Війна – це страшно, криваво й ризиковано, – казали добровольці. – Але, хлопці, ви можете зараз уникати армії, але коли не стане нас, ворог дійде до вашого міста. Вам все одно доведеться воювати…»
– Багато кадрових офіцерів наголошували й на тому, що бойовий рівень супротивника виріс у рази, – підсумовує Костянтин. – Тобто, якщо раніше з українцями воювали «ханиги з Донбасу», то тепер це професійні військові з Росії. Війна тільки почалася…
Під час другої поїздки Костянтин Могильник і Сергій Лисенко побували у добровольчому корпусі славнозвісного «Правого сектору», прожили з бійцями чотири дні.
– Це особливі люди, ідеологічно налаштовані, підкуті, грамотні, вони знають, за що воюють, – каже про «Правий сектор» Могильник. – Це справжні лицарі-смертники. Приміром, під час вранішнього шикування виходить комбат і каже до новонабраних: «Ми нікого не набираємо, ми відбираємо тих, хто готовий іти до кінця. Ми нікому нічого не обіцяємо, крім хорошого похорону й пам’яті після смерті». Йдеться не про мотивацію за життя (їм нічого не платять), вони живуть над-ідеєю. Це як чернечий орден, бо як і ченці, бійці відрікаються від власної волі та всякої власності. Тільки церква обіцяє вірним вічне життя, а військове братство – вічну славу. Моральний дух і бійцівські якості цих вояків
надзвичайні! Для них слова «Україна понад усе» – не гасло, а зміст життя. І це не перебільшення. Відчув Костянтин і на власному досвіді, що воно таке – війна. Пережиту ніч під чергами із «Градів» на передовій у Червонопартизанську ніколи не забуде.
mog4– Від вибухів на сусідньому полі гуділа земля, ми нічогісінько не чули, а так живуть повсякчас ті, хто на передовій. Інша історія трапилася із Костянтином та Сергієм біля Дебальцевого, коли вони взялися знімати «ексклюзивні кадри» на зруйнованому мосту.
– Сергій знімає міст із-під підірваної опори, Мирослав проїжджає автівкою по двох вцілілих залізних швелерах. Другий дубль, третій… У мене задзвонив телефон, я відповів. Раптом з’являється БТР, один боєць направляє на мене кулемет, двоє інших стрибають із «броні» й наближаються до мене, – змальовує несподівану картину Могильник. – Логіка бійців зрозуміла: зона бойових дій, можуть бути диверсійні групи. Один чоловік без опізнавальних знаків вилазить з-під мосту з якимось предметом у руках – отже, це мінер. Другий розмовляє по телефону – певно, сепаратистський наводчик… Врятував нас автобус, який проїжджав поруч і випадково загальмував між нами та БТРом. Ми з Сергієм встигнули застрибнути в машину.
Але як би там не було, ми взялися за цю справу й накопичуємо безцінний документальний матеріал. Ще разів зо три-чотири маємо з’їздити на схід. До речі, там я зрозумів дуже важливу річ, – акцентує. – Історія твориться не в кабінетах Вашингтона, Москви чи Києва. Історія твориться саме там, де ллється людська кров і де воїни роблять вибір: іти
в атаку, чи не йти.
– Ми переможемо? – наостанку несміливо запитую.
– Ми неодмінно виграємо. Питання: коли? Адже для Росії – це передусім війна проти західного світу, проти НАТО, війна за ресурси й новий переділ світу. Шкода, що розгорнулася вона на нашій землі, й кров здавати нам.

Жанна Куява

Фото люб’язно надані співрозмовником.
Фрагменти майбутнього фільму Сергія Лисенка та Костянтина Могильника вже
зараз можна побачити на youtube на каналі
«Братерство АТО».



http://www.xn--seocanavar-6ub.com/

http://www.xn--saekimimerkezi-hjb.web.tr/sac-nakledilmesi-sac-ekimi-hakkinda/

http://www.xn--burunestetii-nyb.web.tr/12-2/

https://twitter.com/estetik_int

https://plus.google.com/+EstetikInternationalcomtr/

https://plus.google.com/+BahadırBaykalDr/

Burun Estetigi Ameliyati istanbul Turkey - http://www.xn--burunestetiirevizyonu-j4c.web.tr/

Kurumsalseo.web.tr