Після літнього відпочинку у Миргороді, вирішила поділитися своїми враженнями з читачами «Оксамиту». Миргород – всесвітньо відомий курорт, зауважите ви. Про нього написано й сказано багато. Це оспівана у літературних шедеврах Миколою Гоголем, вимальована майстром пензля Володимиром Боровиковським, батьківщина, це магнетизм Сорочинського ярмарку, палка любов до рідного краю прозаїка та драматурга Панаса Мирного…
     Я все ж переконана, навіть, якщо ви відпочиваєте у Миргороді не вперше, бачили, чули і знаєте безліч історій, вражень від того не меншає, а тільки більшає.
    43-тисячне курортне місто живе у тій особливій атмосфері провінційного спокою, де немає метушні, зате є чисте повітря, де річка Хорол, наче навмисне втікає з міста, а потім знову повертається, даруючи жителям радість прохолоди та улеслюючи око зграйками диких качок на брунатно-зеленкуватому плесі. Лікувальні властивості миргородської води, ніби продовжуєш відчувати, навіть лежачи на дрібнесенькому піску облюбованого місця на пляжі.
    А чого варті прогулянки розкішним березовим гаєм! Закладений у 1934 році. нині – це ландшафтний заказник обласного значення. Гай прекрасний у всі пори року. Він залишається улюбленим місцем відпочинку як миргородців так і гостей міста.
    Щоб не розпорошувати вашу увагу, шановні читачі, пропоную розповідь про музеї цього славного міста. Мені пощастило: у день відвідин Миргородського літературно-меморіального музею Давида Гурамішвілі я потрапила на подію, яка схвилювала мене своєю сердечністю, щирістю і невимушеністю: поціновувачі творчості митця та представники грузинської діаспори зібралися на день пам’яті поета. Миргородський період життя – найбільш плідний для його творчості. Тут він створив автобіографічну книгу поезій «Давитіані» – безсмертне творіння гуманіста, патріота, філософа. Збірка складається з двох поем -»Лихоліття Грузії» і «Весела весна» та десятка лірико-філософських віршів.
   Міський голова Миргорода Сергій Соломаха, вітаючи на миргородській землі Надзвичайного та Повноважного Посла Грузії в Україні Михайла Уклебу та всіх присутніх наголосив, що завжди в такому колі приємно зустрічатися і згадувати людину, яка своїм життям і творчістю з’єднала два братніх народи – народ Грузії і народ України. Пан Посол подякував громаді за трепетне збереження пам’яті про свого земляка і акцентував увагу на тому, що сьогодні 20 % території Грузії залишаються окупованими. У цей непростий час, коли на сході проходять бої, йде боротьба за незалежність, незважаючи на виклики часу особливо приємно зібратися разом та віддати шану великому поету.
Протягом 45 років пам’ять про грузинського класика Давида Гурамішвілі, який прожив у Миргороді останні 32 роки свого життя, щиро любив та шанував свою другу батьківщину, ревно зберігається у музеї. В експозиції та фондах зосереджені видання творів поета і книги про нього; грузинські та українські речі народного побуту минулих століть; зразки зброї 18 ст., вироби образотворчого та декоративно-вжиткового мистецтва місцевих майстрів тощо. Допомагають музейникам наповнювати експозицію єдиному культурологічному закладу Давида Гурамішвілі, який розташований за межами Грузії, і представники Полтавського регіонального об’єднання «Георгія» на чолі з Рамазом Заркуа.
   У Миргородському краєзнавчому музеї мене привітно зустріла Людмила Розсоха, заступник директора з наукової роботи, і я вкотре переконалася в тому, що з такими подвижниками, людьми відданими своїй справі, Україна ніколи не забуде своєї історії. «Фондові зібрання музею досить значні. За браком виставкових площ далеко не всі експонати представлені для огляду, – розповідає пані Людмила. – Станом на сьогодні у музеї працює три постійно діючих експозиційних розділи: «Найдавніший Миргород та Миргородщина козацької доби початку XVIII–XIX століть», «Розвиток кераміки на Миргородщині», «Побут та промисли Миргородщини минулих століть». Як свідчать літописи Миргород бере початок за часів Київської Русі. Тоді сторожовий пункт східної окраїни давньоруської держави був зручним місцем для ведення мирних переговорів між сусідніми народами і племенами. Звідси і назва.
   У період становлення українського козацтва це було полкове місто. З літературних джерел відомо, що миргородці геройськи боролися проти польської шляхти під час селянсько-козацького повстання 1638 року під проводом гетьмана Якова Остряниці.
Миргородський козачий полк був одним із найбільш боєздатних і стійких у війську Богдана Хмельницького під час визвольної війни 1648–1654 рр.
   Пам’ять про ці події бережуть унікальні речі козацької доби. Особливо приваблюють відвідувачів зброя з колекції поміщиків Фролових-Багреєвих; жупан парчевий Гетьмана України Данила Апостола з його поховального склепу Преображенської церкви села В. Сорочинці; ключ від міської брами-фортеці Миргорода (XVII ст.); човен часів козацтва (XVIII ст.), – наголошує Людмила Розсоха.
Цікавими є колекції предметів побуту різних соціальних верств минулих століть, старовинних меблів, народної вишивки, музичних інструментів, серед яких щонайбільшою є колекція кобз і бандур; зворушують простотою та натуралізмом зразки народного малярства кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., милують око фантазійні вироби з кераміки, адже майстрівкерамістів у Миргороді готують з 1896р.
    Миргородський краєзнавчий музей має й велику бібліотеку – близько 6 тисяч примірників. Є окремі екземпляри, які рідко знайдеш навіть у досвідченого букініста. Серед них рідкісне видання Євангелія XVI ст. у металевій оправі з порцеляновими медальйонами, унікальне видання «Кобзаря» і «Гайдамаків» Т. Г. Шевченка 1886 р., ілюстроване О.Г. Сластьоном, чудовий альбом художніх фототипій і геліогравюр «Гоголь на родине» 1902 р.
Незважаючи на численні негаразди, що спіткали музей протягом його існування, – акцентувала гід-науковець, – музейні фонди – це справжня скарбниця матеріальної культури народу, єдине місце, де можна доторкнутися до минулого, почути неквапливу ходу історії й самому стати її частиною.
Музей популярний серед відпочиваючих. Є складовою туристичного маршруту».     

 musem1

Олександр Джунь
з відвідувачкою музею Ольгою Сластьоненко

Серед музеїв Миргорода особливе місце займає музей пам’яті жертв голодомору. Віддалений від центру, він розташувався на одному з мальовничих Хорольських пагорбів, поруч із церквою Іоанна Богослова у районі, що здавна іменується Личанкою. На порозі музею мене зустрічає Олександр Джунь – він тут і екскурсовод, і науковий співробітник. У свій час, саме з його ініціативи та активної участі, музей і було створено. До речі, це єдиний подібний заклад на всю Полтавську область.
Страшні події 1932–33 років залишили болючий слід в історії Миргородщини. «Хто забуває своє минуле – приречений його повторити, і саме задля збереження пам’яті про ті події, був створений цей музей» – говорить Олександр Джунь.
    Музей засновано у 2009 році. Місце для нього було вибрано не випадкове. Музей знаходиться у тій же будівлі, в якій в 30-х роках діяв «Личанський табір – притулок для дітей куркулів». Саме сюди звозили спочатку лише дітей-сиріт, так званих «куркулів» та одноосібників, а у 33-му, коли голодомор набрав жахливих розмірів, нещасні батьки віддавали сюди дітей з надією, що можливо, хоч вони якось виживуть.
Експозиція музею невелика, вона займає одну кімнату вищезгаданого будинку. Але зібрані матеріали вражають. Екскурсія починається з розповіді про причини і наслідки насильницької колективізації 20–30-х років, що стали передвісниками голодомору 32–33-го. На інформаційних стендах поетапно розписана вся «хроніка комуністичної інквізиції». Чимало тут різноманітних фотографій та карт місцевості, які наглядно демонструють «хронологію і динаміку» голодомору у районі.
Центральну стіну музею займає барельєф у вигляді хреста із чорною тінню – символ голодомору і геноциду українського народу.
Але, фотографій і документів про голодомор збереглося не так багато, тому основою для створення музейної експозиції послужили свідчення тих, хто вижив у ті важкі роки. Олександр Джунь із небайдужими миргородцями довгий час займався тим, що по крихтах збирав спогади очевидців, вивчав архівні матеріали. Усі ці напрацювання лягли в основу книги спогадів під назвою «Личанський табір-притулок для дітей куркулів», що вийшла друком у 2013 році.
У Миргороді, там само на Личанці, досі живі дві жінки, які перебували у цьому притулку, та дивом вижили.
Біля музею знаходиться невеличкий «Сквер скорботи». Тут і продовжується наша екскурсія. Олександр Джунь розповідає, що під час голодомору, ця територія була обнесена колючим дротом. Бувало так, що за день помирало до 15 дітей, тут на подвір’ї їх і закопували. Точних даних про загальну кількість жертв немає, тож і не відомо, скільки їх поховано на території скверу.
   На знак вічної пам’яті і задля збереження історії, тут встановлено два невеличких монументи – камінь із написами та гранітний меморіал «Пам’ять». Жителі Личанки шанують свій музей, адже громада активно брала участь у його створенні. Спільними зусиллями вдалося відстояти земельну ділянку та знайти гроші для фінансування проекту.
    «Згадайте нас, бо ми колись жили» – можна із впевненістю говорити, що цього простого постулату, миргородці, дотримуються беззаперечно.
     І Олександр Джунь виконує важливу місію – невтомно роздає зерна своїх знань усім охочим з надією, що проростуть вони щедрою нивою у серцях земляків та гостей міста.

Тамара Маркелова



http://www.xn--seocanavar-6ub.com/

http://www.xn--saekimimerkezi-hjb.web.tr/sac-nakledilmesi-sac-ekimi-hakkinda/

http://www.xn--burunestetii-nyb.web.tr/12-2/

https://twitter.com/estetik_int

https://plus.google.com/+EstetikInternationalcomtr/

https://plus.google.com/+BahadırBaykalDr/

Burun Estetigi Ameliyati istanbul Turkey - http://www.xn--burunestetiirevizyonu-j4c.web.tr/

Kurumsalseo.web.tr