beslan1114Теракт у Північно-Осетинському місті Беслан став однією з найкривавіших подій в сучасній російській історії. «Кавказька проблема» загострювалась давно, але кремлівський режим вперто продовжував реалізовувати силовий сценарій боротьби з корінними народами цих земель. Трагедія в Беслані стала символом жорстоко-імперіалістичної політики Росії. Тієї самої політики, в якій ціна людського життя зводилася до критичного мінімуму та обчислювався вже сотнями жертв диктаторського режиму.

     Вранці, першого вересня 2004 року, група з тридцяти чотирьох терористів увірвалася у ЗОШ № 1 м. Беслан. У заручники було взято понад 1200 осіб – учнів та вчителів. Будівлю школи бойовики перетворили на неприступну фортецю. Входи були забарикадовані, а місця утримування заручників – заміновані. Прямий штурм подібного укріплення був справою надзвичайно ризикованою. Відповідальність за організацію цього теракту взяв на себе керівник невизнаної Чеченської республіки Шаміль Басаєв. Його вимоги до російської влади були простими – припинення війни в Чечні та відставка президента Володимира Путіна.
  Нашвидкуруч було створено оперативний штаб щодо вирішення Бесланської проблеми. Але фактично штабів було два: так званий «цивільний», до якого входили керівники Північної Осетії та особисто її президент Олександр Дзасохов, і «силовий» штаб, сформований зі співробітників ФСБ. Саме неузгодженість дій і принципова різниця в позиціях штабів і призведуть до подальшої катастрофи. Якщо «цивільний» штаб хоч якось намагався вести переговори з терористами (певних компромісів досягнути вдалося), то «силовики» мали однозначні вказівки провести штурм будівлі й ліквідувати усіх бойовиків.
     Штурм будівлі за участі бійців центру спеціального призначення ФСБ розпочався 3 вересня. Офіційно причиною «спонтанного» штурму став вибух декількох боєзарядів, встановлених бойовиками у спортивному залі захопленої школи, поруч із заручниками. Але, вже після самої трагедії, один із членів парламентської комісії з розслідування події – Юрій Савельєв, не знайшов слідів від вибуху боєзаряду, встановленого терористами.
     Замість цього на даху сусідньої будівлі він виявив відстрілені тубуси від реактивного вогнемету «Шмель» і гранатомету РПГ-7В1. Зібравши свідчення очевидців, Савельєву також вдалося встановити, що в той час, коли в приміщенні ще перебували заручники, по ньому було здійснено кілька пострілів із танку Т-72 та бойової машини БТР-80. Висновок напрошувався простий – штурм був спровокований за наказом представників ФСБ.
     Внаслідок цих обстрілів було вбито та поранено більше сотні заручників, а більшість терористів залишилися живими. В епіцентрі пожежі виникла паніка, заручники почали розбігатися, декому з них вдалося вирватися з будівлі. Тих, що залишилися, терористи перевели до південного крила школи, де організували другу лінію оборони. Штурм продовжився аж через дві години після вибухів. Внаслідок подальшої зачистки південного крила було вбито майже всіх заручників, які там залишалися.
     Втрати спецпідрозділів ФСБ – 10 убитих бійців, 41 – поранений. Терористів – 31 убитий. Три дні терору запам’ятають на все життя ті, хто його пережив. Спогади, якими вони діляться, не залишать байдужою навіть найчерствішу душу. Без їжі, а головне без води, малі діти, на очах у яких помирали їхні друзі та вчителі, намагалися допомогти та підтримати одне одного: перев’язували рани, заспокоювали, знімали із себе одяг, намочували його водою в туалеті й у такий спосіб приносили пораненим та знесиленим.
    Спецоперацію в Беслані за усіма канонами варто вважати провальною, але російські керівники всю провину за жертв поклали на терористів. Розслідування парламентської комісії дійшло висновку, що вибухи і вбивство заручників розпочали саме терористи, а спецпідрозділам довелося йти на вимушений штурм. Факти, виявлені Юрієм Савельєвим, довгий час ігнорувалися, а речові докази безслідно зникали. Однак, остаточне з’ясування причин Бесланської трагедії триває донині, але вже під грифом «таємно». Беззаперечним лишається один факт – 334 загиблих заручники, серед яких 186 дітей.
      Відтоді минуло вже десять років. Але, на жаль, методи і способи реалізації Росією жорстокоімперської політики залишаються незмінними. І це проявляється не лише у ставленні до своїх громадян. Нинішня агресивна політика щодо України позбавлена не лише моральних якостей, а й здорового глузду. Росія так само, як колись у Беслані, намагається спровокувати конфлікт. Знайти виправдання своїй військовій інтервенції, використовуючи ті самі старі методи. Але Україна – не Кавказ. Росії вже не вдасться зайти на нашу територію під гаслом «захисту російськомовного населення». Провалилась і спроба збити над Україною свій власний літак, використовуючи зенітно-ракетний комплекс БУК.        Проте ціною таких спроб збито малайзійський Боїнг-777. 298 безневинно загиблих.
     Не можливо ані зрозуміти, ані пояснити – як країна, що намагається побороти тероризм, сама виступає джерелом цього тероризму?

Микола Кузьменко



Web Tasarım Ajansı