микола жулинський-вадим пепаРедакція «Оксамиту» пропонує читачам розділ із книги письменника, заслуженого журналіста України Вадима Івановича Пепи «Перед очима істини», яка нещодавно побачила світ. Натхненне слово автора розвінчує фальшиві міфи, які протягом століть уводять в оману, глушать правду, відвертають очі цілих народів від істини. Пізнання цієї істини вкрай необхідне сьогодні для того, щоб Україна вистояла у боротьбі за свою незалежність.

На початку дев’яностих років ХХ ст. в Україні друкувалася-передруковувалася поема Івана Франка «Мойсей». Багато говорилося про спільність доль горьованих народів. І що ж по лічених десятиліттях нової історії? Як заявляє про себе на міжнародній арені Ізраїль і як Україна? На опаленій пекучим сонцем землі дії влади спрямовані на утвердження держави. А в «этой стране» Сатана напоумляє ділити країну на Захід і Схід, насаджувати розбрат, протистояння, сіяти ненависть, очорнювати, дискредитувати будь-які патріотичні поривання національно свідомих громадян. Часом здається, що хан Батий воскрес у Києві й баскаки видають ярлики на улуси, ординці хижого оскалу здирають данину, віднімають набуте не ними добро й розпоряджаються захопленим, як своїм.
У пам’яті – великий наплив до Ізраїлю емігрантів із країн колишнього Радянського Союзу. Дбаючи про збереження держави, тамтешня влада розпорядилася заборонити юним прибульцям розмовляти в школах російською мовою. За порушення встановленого порядку учнів не допускати до уроків протягом двох тижнів. Російськомовні, такі непоступливі при відстоюванні своїх привілеїв в Україні, прийняли ущемлення прав їхніх дітей як святу необхідність. Ніякі радіо- й телеканали не зашкалювало від скарг на расизм, ксенофобію. Наполегливими зусиллями Держави Ізраїль успішно відроджено іврит, який не був у вжитку півтора століття. Головний рабин в Україні, не ховаючи очей, похвалявся з екрана телевізора, що араби в Ізраїлі вивчають державну мову і розмовляють нею не з любові до євреїв, а тому, що це необхідно.
Та взяти Російську Федерацію. Хто коли чув, щоб у Думі якийсь з інородців наважився виступити не російською мовою? Там закон залізний – єдина державна мова. Судочинство – винятково державною мовою. Вона ж – на всіх державних рівнях, у всіх державних установах.
Український народ справіку, від з’яви людини там, де дотепер етнічні українські землі, сущий на обширі, який ні в кого не загарбаний, віднятий, не відторгнутий, а даний йому від природи, від провидіння чи господа Бога на всі прийдешні віки. А з предковічним родом – його рідна мова. Невіддільно. Невідривно. Не з якогось там ХУ ст., як проголошувалося в академічних виданнях за радянських часів, а з нащада світу – скористаюся висловом із колядок та щедрівок. Так само, як у еллінів, індійців, єгиптян, китайців… Так, як і в євреїв, у яких навіть літочислення ведеться від «сотворіння світу»… Не мені доводити явне. Найвидатнішими мовознавцями вивчено, заявлено. Й сучасні російські вчені поділяють висновок про середньодніпровсько-західнобузьку прабатьківщину слов’ян. І що мова, від якої чи з якої українська, лягла в основу всіх слов’янських мов. Ясно й дохідливо. Але внутрішні недоброзичливці, як за приказкою, святіші від папи римського. П’ята колона україноневисників – це тупість проти розуму, темінь безпросвітна супроти істини. Нікчемність та зла воля розперезалися: «телячий язык», «быдломова», «никогда не было, нет и быть не может». Це не «тень на плетень», а зухвала демонстрація неприхованої зневаги до всіх слов’янських мов, у тому числі й до російської. Заперечення їхньої справжньої порідненості. Брутальне затоптування невігласами історичної правди, огидне знущання з істини. Не кажу вже про Фрейда. Звернуся й до зовсім близького нам всесвітньо визнаного мислителя Миколи Амосова. Вникаючи в сутність людської природи, обидва вчені в буквальному значенні цих слів радили й повчали приглушувати низькі інстинкти, не давати їм виходу, щоб людність не скотилася до виродження. На жаль, дійсність така, що не бракує диких вихваток злостивої нікчемності, тупості супроти прозірливості геніїв.
Починаючи з високих владних щаблів, служителі різних рангів опускаються до ницості й відсталості люмпенів, які втрачають людську подобу. Сіють не розумне, добре, вічне, а плевели розбрату, розпльовують зміїну отруту ненависті, підточують, як шашіль, опору держави. І не тільки української, а й російської. Вільному з вільним та рівному з рівним дорога в майбутнє стократ рівніша і світліша, ніж поневолювачам з підкореними. Але то – заповідь од титанів духу.будинок письменників
Зажерливі разом з українською мовою ладні випхати на задвірки Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку… А з ними й російських геніїв вільнодумства. Там, де правлять супостати, становище суспільства однозначне: зверху до низу всі – раби. Істинно наукові підходи до української мови докладно висвітлено в ґрунтовній праці І. Ющука «Мова наша українська» (2003 р.). Якби ж хтось із п’ятої колони погортав, прочитав. Може б, хоч котромусь спала полуда з очей. Та де там! Марні надії. Невігластво агресивне, нетерпиме до високих ідеалів. Його запити споживацькі, скороминущі. Йому наплювати на висновки науковця після огляду всіх вартих уваги робіт з доленосного питання: Українська мова зараз одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу. Вона має багатющий запас слів, розвинену синоніміку, чіткі, добре відшліфовані фонетичну й граматичну системи». Для української національної свідомості порятунок єдиний – з’ясувати історичну правду двох останніх тисячоліть і відновити, воскресити предковічну пам’ять. Випростатися. Піднятися на повний зріст. Самим побачити й стороннім показати, хто ми й звідки та якої з’яви на білому світі наш рід. Як же він уцілів? Як вистояв? З якого дива український народ долучається до кола народів світу одним з найбільших у Європі? Після нечуваних нищень, утисків, переслідувань, принижень українською мовою розмовляє в Україні та за її межами принаймні 45 мільйонів чоловік. За поширенням у світі українська мова перебуває десь на 15-20 місці. В одинадцятитомному «Словнику української мови» зареєстровано понад 134 тисячі слів. Це без неміряного моря діалектизмів. Для порівняння: в академічному «Словаре русского языка» – 125 тисяч. А ще ж вражає народнопісенне багатство – понад 200 тисяч перлин. У цьому нашій мові немає рівних на земній кулі. Що ж за феномен? Звідки ж така непереборна сила?
Відповідь однозначна. Хай там що, а істина об’явиться, заявить про себе на повний голос. Її не те, що не приймали, а задушили московські чужинці за осоружного царату, а нинішні людиноненависники й знати не хочуть. Не визнавали, не визнають і, схоже, визнавати не збираються. В той же час правда ж, як завжди, ясна і проста. Український народ зберігся і нині сущий зі своєю рідною мовою, розвинувся до сучасного рівня завдяки міцній першооснові. Кілька тисячоліть Трипільської культури – його золотий вік. Трипільська культура – мати духовної сутності українського народу. Вона ж – хрещена мати усіх слов’янських культур. Або хоча б і так – їхня посестра.
Духовні наставники колонізаторів, а такими були приведені князем Володимиром до Києва «попи корсунські», прищепили моравський діалект болгарської мови на дереві правічної української народної. Це як омела на життєздатному гіллі. Спершу гібрид дістав таку назву – старослов’янська. А вже з неї чи від неї – церковнослов’янська. Будьмо відверті. Таким чином народна українська мова опинилася на задвірках. Поза писемністю. За порогом церковних відправ. Цілковито відчужена від требників і служебників. Абсолютно зневажена панівною владою, як і її прислужниками. А те що не щезла, збереглася й донині суща – хіба ж не диво з див? А учинилося воно, дякувати долі, тому, що наша мова укорінена в неміряні тисячоліття буття українського етносу. Невіддільна і не відривна від нього. Візантійська імперія, яка відбрунькувалася від Римської, поширювала свої впливи де тільки могла і як тільки могла, зміцнівши, змагалася з Римською в духовному закабаленні Європи. Всі слов’янські мови в Західній Європі протягом багатьох століть стріпували крилами в тенетах латини. Поважний польський король Стефан Баторій, «запрошений» на престол з Угорщини, не знав і не вивчав польської мови, не володів нею, спілкувався з дружиною, полячкою голубої крові, та віддавав накази підданим латиною. У битвах проти козаків шляхта шикувалася під церковно-латинський виспів «Te Deum» – щось на кшталт «Боже», «Господи». Натомість козацьку відвагу вели на подвиги бойові марші народного співу – рідною мовою. Якби не ріки й моря козацької крові, пролиті за волю рідної землі, не впилися б нею й не захлинулися б незчисленні загарбники. Не було б ніякої сучасної України з її багатющими підземними надрами, на безконтрольному видобуванні яких наживаються теперішні торбохвати.

Вадим Пепа,
письменник

 



http://www.xn--seocanavar-6ub.com/

http://www.xn--saekimimerkezi-hjb.web.tr/sac-nakledilmesi-sac-ekimi-hakkinda/

http://www.xn--burunestetii-nyb.web.tr/12-2/

https://twitter.com/estetik_int

https://plus.google.com/+EstetikInternationalcomtr/

https://plus.google.com/+BahadırBaykalDr/

Burun Estetigi Ameliyati istanbul Turkey - http://www.xn--burunestetiirevizyonu-j4c.web.tr/

Kurumsalseo.web.tr