Гурт «Гайдамаки» –бродники європейського типу. Мультикультурні й пасіонарні у своїй пісні, яка грає у крові, збурює та рве кордони. Музика, яку дарують хлопці Україні та світові, завжди проблемна, бунтарська, гайдамацька. Напрям, який поєднує сучасний рок, даб, панк, ска, традиції української та балканської музики вітчизняним слухачем та музичною елітою сприймалися не завжди однозначно. Тому «Гайдамакам» останнім часом найчастіше аплодувала Європа. Від слухачів на берлінських вулицях до найрейтинговіших світових фестивалів. Їх не злічити: «Lowlands», «Sziget», «Mundial», «PrzystanekWoodstock» тощо. Гурт сформований у часи найбільших історичних перетворень української держави – на початку 90-х років. Сьогодні, пройшовши палаюче коло, Україна знову оновлюється. І у період змін, як для музичної формації, так і для України, наша розмова з лідером гурту Олександром Ярмолою.

«Оксамит»: – Шквал емоцій і навіть певний резонанс викликала серед Ваших прихильників зміна складу гурту у 2012 році. Це вийшло спонтанно чи за планом?
Олександр Ярмола: – Я цього зовсім не планував. Просто у колективі склалася важка деструктивна ситуація. І з цього я мав хоча і негативний, але повчальний досвід. Ми збиралися як гурт, де кожен рівною мірою відчував себе його частиною. Час від часу до нас приходили нові музиканти. Але ми намагалися бути великою дружньою родиною. Та часто в родинах трапляються розлучення, а це завжди некрасиво. Зараз із колишніми музикантами ми, на жаль, не спілкуємося. Але я завжди відкритий до контакту. У результаті нашого розпаду утворилися два нових колективи. Можу лише побажати нам усім успіху та внутрішньої гармонії.
«О»:– Які вони – сучасні «Гайдамаки»?
О.Я. – Маємо сьогодні новий склад гурту і, дякувати Богу, це злагоджена та енергійна команда музикантів високого рівня, які дуже добре розуміють один одного. Велике значення має те, що прийшли молоді хлопці, необстріляні у шоу-бізнесі, без якихось комплексів або зайвих амбіцій, які просто хочуть робити хорошу драйвову музику. І вони зайняті саме музикою, а не самопіаром.
«О»:– Пригадую, як «Гайдамаки» в оновленому складі презентували в одному зі столичних клубів свій новий альбом «Годі, спати!». Подумала – невже революція? А Ви – думали?
О.Я. –Ні, про революцію не думав. Просто тоді я висловив думку, що країну потрібно змінювати. Ми так назвали свій альбом неспроста. Ми у своїх піснях зверталися одночасно і до влади, і до людей, закликаючи не спати, будувати краще майбутнє: «Гей, Іване, годіспати. Українурятувативипалотобі!». Напророчили.
«О»:–Ви багато гастролюєте Україною та світом. На початку 2014 року Ви були на Сході країни. Як Вас там приймали?
О.Я. – Зараз там уже зовсім інша ситуація. А ми були у Харкові та Донецьку на тамтешніх Майданах у грудні та січні. Вже тоді настрої та відчуття різнилися. У Харкові на Майдані було набагато більше людей, аніж у Донецьку. Харків’яни оптимістично налаштовані, приязні та усміхнені. А в Донецьку страх людей навіть у повітрі відчувався. Сумно. Те, що ми туди поїхали – дуже знаково, оскільки багато разів грали у цей період у Києві і, думаю, змогли передати справжню енергетику головного Майдану. В усіх регіонах люди прокинулися. Переосмислюють, виростають новою ментальністю. Десь це виходить мирно, десь, на жаль, із кров’ю. Зараз усе настільки стрімко змінюється, що передбачити як усе буде виглядати за місяць-другий дуже складно. Але хочу вірити в краще. Хочу вірити в те, що в результаті усіх перетворень, ми будемо мати справді незалежний і свідомий український народ: східняки, західняки. Усі будемо єдині та конструктивні у подальшому розвитку. І не буде більше топтання по колу, як це відбувалося досі, і не буде більше глухих кутів, які й провокують народження революцій, подібних нашій.
«О»:– На Вашу думку, наша революція уже завершена чи боротьба триватиме?
О.Я. – Певний етап на Майдані ми завершили, але повне перетворення суспільства триватиме ще довго. Ніяких ілюзій після Майдану немає. Ми маємо маленьку перемогу на конкретному етапі, але потім буде наступний крок. Багато подальших кроків. Головне, щоб не було поразок, бо вони розчаровують.
«О»:– Зараз активно працюєте чи трохи стишили крок у музиці?
О.Я. – Дуже активно працюємо. Щоб бути на плаву, зараз треба напружуватися вдвічі більше, ніж у мирний час. Вибухи у музиці й мистецтві найчастіше відбуваються у переламні моменти. Згадаймо хіпі в американській музиці 60-х років. Тоді теж була війна у В’єтнамі, і саме вона вплинула на розвиток тієї музики. У нас сьогодні війна на Сході…
«О»:– Ви багато гастролюєте. А це безліч етнофестивалів, і не тільки етно. Це і Європа, і Америка. Як формуються тури, запрошення?
О.Я. – Тури формує наш глядач. Це є рок-сцена, сцена альтернативної, некомерційної музики. То, зрозуміло, що все складають такі ж люди, такі ж гурти, продюсери, які це все організовують. І така сцена живе виключно зацікавленістю публіки і залежить від її культурного, інтелектуального рівня, загального рівня такої музики у світі чи окремій країні. Чим більше публіка зацікавлена такими некомерційними стилями, тим більше можливостей організовувати фестивалі.
«О»:– Як створюється Ваша музика, як пишуться тексти?
О.Я. – Зазвичай вдома під гітару я створюю пісню, потім приношу на репетицію і ми всі разом її «одягаємо». Є ідея, є створена пісня, а вже в процесі репетиції і аранжування пісні може змінюватися і музика. Головне, щоб це була якісна музика.
«О»:– Хто із всесвітньовідомих виконавців є особисто для Вас кумиром?
О.Я. – Ну, Біблія говорить нам: «не сотвори собі кумира», але протягом творчого шляху у мене було досить багато кумирів. Навіть не знаю чи є сенс їх перераховувати. Якщо ж йдеться про щось конкретно, то доречніше згадати не особистості, а креативні періоди чи напрями світової музики. Загалом це – рок-музика, куди можна віднести безліч стилів: реггі, якісь поєднання місцевих етно з роком. Тобто все те, що вгрузає корінням в етнічну музику, гуртує навколо себе молодь та є носієм прогресивного месиджу. Я би прив’язувався не до окремих імен, а до цих періодів у розвитку рок-музики, коли ставалися певні вибухи та вона виростала новою. Знову ж хіпі, панк-музика, фанк та хеві. Пізніше розвиток музики ранж – 90-ті роки.
«О»:– Чи є у Вас конкуренти?
О.Я. – Взагалі не розглядаю конкуренцію як таку. Кожен гурт, кожен музикант – індивідуальні. Конкуренти можуть бути у тих, хто працює в одному форматі.
«О»:– Що Ви вкладаєте у поняття любові до України?
О.Я. – Любов до батьківщини у мене пов’язана з враженнями із дитинства. Етнос, пісня, мова, одяг – це все виринає із закутків пам’яті, формуючи матрицю, яка потім існує завжди. Але найважливіше зараз те, що хочеться бачити Україну однією з найбільш прогресивних держав, яка здійснює новітні реформи і живе так, що на неї хоче рівнятися і рівняється весь світ. Зараз все сповільнилося, загальмувалося, люди заховали душі за фіранками і трохи бояться тих змін. Це закономірно. Просто цей шлях треба пройти. Ми народжуємось новою державою, і, якщо станемо на правильний шлях, матимемо всі шанси розвиватися, як це робить, наприклад, Грузія, рухатися з величезною швидкістю, жити у квітучій державі і задавати тон іншим.
«О»:– Як виховуєте власних дітей? Чи маєте якийсь уніфікований рецепт виховання патріота?
О.Я. – Ні. Уніфікованого не маю. Впевнений, що багато залежить від батьків. Просто потрібно бути авторитетом для свого чада, щоденним прикладом. Патріотизм як складова єдиний, і необов’язково людині виростати плакатним патріотом. Зовні патріотизм може проявлятися у будь-який спосіб. Можемо читати Шевченка чи Андруховича і це буде патріотизмом, можна класти дороги або просто добре робити свою справу і бути патріотом.
«О»:– А який Ви в родині?
О.Я. – Дуже м’який і поміркований. Можу покричати, але то швидко проходить. Поважаю вільний вибір і демократію (усміхається).
«О»:– Які риси в людях цінуєте найбільше?
О.Я. – Не думав над цим. Якщо мені цікаво з людиною, то я залюбки з нею спілкуватимусь. Аби лиш вона поважала й не порушувала мої принципи чи погляди на певні речі. Те саме й з мого боку. У людях завжди є як хороше, так і погане.
«О»:– Дякую Вам, пане Олександре, за розмову. Бажаю надалі щедро сіяти зерна любові до української пісні, етно-музики, яка корінням своїм п’є життєдайну силу з глибин історичної пам’яті нашого народу.

Розмову вела Тамара Маркелова



Web Tasarım Ajansı