чемберленАншлюс Австрії
     11 березня 1938 року під загрозою військового вторгнення Німеччина пред’явила австрійському президентові Мікласу ультиматум: призначити людину рейху канцлером або німецькі війська увійдуть до Австрії. Так главою тимчасового уряду Австрії став Зейс-Інкварт. Цей крок тільки прискорив розвиток подій. На прохання Зейс-Інкварта 12 березня німецькі війська на чолі з Гітлером ввійшли до австрійського Лінце, а 13 березня 1938 р. було підписано документ про повний аншлюс Австрії, яка стала провінцією Третього рейху.

Ситуація в Центральній Європі 1938 року
   1938 року чисельність населення Чехословаччини становила 14 млн осіб, з них 3,5 млн етнічних німців, які компактно проживали у Судетській області, Словаччині та Закарпатській Україні. Промисловість Чехословаччини, в тому числі військова, була однією з найрозвиненіших у Європі, одним з провідних експортерів зброї у світі. Країна мала чудово озброєну армію та потужні укріплення в Судетській області. Тим часом серед судетських німців поширювалася інформація, що вони знаходяться під гнітом слов’янського населення Чехословаччини і тому необхідно возз’єднатися з Німеччиною. Виразником цих настроїв виступав глава націонал-сепаратистської Судетсько-німецької партії Конрад Генлейн. Уряд Чехословаччини прийняв ряд заходів щодо забезпечення представництва судетських німців у Національних зборах, органах місцевого самоврядування, освіти рідною мовою, проте напруженість зняти не вдалося. Спираючись на ці заяви, Гітлер у лютому 1938 р. звернувся до рейхстагу із закликом «звернути увагу на жахливі умови життя німецьких побратимів у Чехословаччині».
   Після аншлюсу Австрії Генлейн прибув до Берліна, де отримав інструкції щодо подальших дій. У квітні його партія приймає так звану карлсбадську програму, що містила вимоги автономії. У травні генлейнівці активізують пронімецьку пропаганду, висувають вимогу щодо проведення референдуму з приєднання Судетських земель до Німеччини.
У відповідь на ці дії у Чехословаччині пройшла часткова мобілізація, введені війська в Судети і зайняті прикордонні укріплення. Водночас про підтримку Чехословаччини заявили СРСР і Франція (на виконання радянсько-французького договору від 2 травня 1935 і радянсько-чехословацького договору від 16 травня 1935 року). Протест з приводу силового розв’язання кризи заявила союзниця Німеччини Італія. Спроба відторгнути Судети, спираючись на сепаратистський рух судетських німців, не вдалася. Гітлер перейшов до переговорів. 7 вересня 1938 після збройних зіткнень судетських німців з поліцією і військами Генлейн перервав переговори з чехословацьким урядом. Рівень ескалації зростав.
14 вересня Чемберлен телеграмою повідомив Гітлера про готовність відвідати його «заради спасіння світу». У Лондоні пройшли англо-французькі консультації. Сторони дійшли згоди, що території, на яких проживає більше 50 % німців, мають відійти до Німеччини, і що Великобританія з Францією гарантують нові кордони Чехословаччини.
У Чехословаччині відбувся загальний страйк, що привів до падіння уряду Мілана Годжі і створення тимчасового уряду на чолі з генералом Яном Сирови.
Н. Чемберлен 27 вересня 1938 р. писав: «Наскільки жахливою, фантастичною і неправдоподібною представляється сама думка про те, що ми повинні тут, у себе, рити траншеї і приміряти протигази лише тому, що в одній далекій країні посварилися між собою люди, про яких нам нічого не відомо. Ще більш неможливим видається те, що вже принципово залагоджена сварка може стати предметом війни».
Тим часом, Гітлер з усіх трибун заявляв, що прагне миру і є визнаним миротворцем, але у цій ситуації можлива війна якнайширшого масштабу. І демократичний Захід завагався. А Гітлер не вгамовувався. 26 вересня 1938 року він заявив: «Я, як і раніше, запевняю, що, коли чехи врегулюють відносини зі своїми національними меншинами, держава Чехословаччина перестане мене цікавити, і, якщо хочете, я можу дати ще одну гарантію: нам не потрібні жодні території Чехословаччини».
Гітлер вкотре збрехав і йому повірили. Гітлер зажадав передати Німеччині ці території до 28 вересня і задовольнити територіальні претензії Польщі та Угорщини.

Мюнхенська угода
29-30 вересня в Мюнхені в Фюрербау відбулася вирішальна зустріч. О першій годині ночі 30 вересня 1938 року Чемберлен, Даладьє, Муссоліні і Гітлер підписали Мюнхенську угоду. Після цього в зал була допущена чехословацька делегація. Ознайомившись з основними пунктами угоди, представники Чехословаччини Войтех Мастного і Хуберт Масарик висловили протест. Але під тиском керівництва Великобританії та Франції підписали договір про передачу Чехословаччиною Німеччині Судецької області. Вранці президент Бенеш без згоди Національних зборів прийняв до виконання дану угоду, а прем’єр-міністр Сирови віддав наказ не чинити німцям опору.
Політика потурання з боку переговорників відкрила шлях Гітлеру до реалізації експансіоністських намірів. У цьому його спільницею стала Польща.
В день укладання мюнхенської угоди Польща направила Празі черговий ультиматум і одночасно з німецькими військами ввела свою армію в Тешинську область, предмет територіальних суперечок 1918-1920 рр. Залишившись у міжнародній ізоляції, чехословацький уряд змушений був прийняти умови ультиматуму.
Мюнхенська угода стала кульмінаційною точкою англійської «політики умиротворення». Мюнхен на століття став синонімом зради, вчиненої до країни, що ніколи не претендувала на землі суміжних держав, заради умиротворення найкровожерливішого диктатора в історії людства.

Розділ Чехословаччини

 

Англії був
запропо­

нований
вибір між
війною і
безчестям
Вона
вибрала
безчестя
і отримає
війну.
Уінстон
Черчілль

 

Гітлер був послідовним у досягненні своєї мети щодо світового панування імперії Третього Рейху. Після анексії Судет йому не терпілося окупувати всю Чехословаччину.
Крім очевидних економічних та психологічних вигод, це давало Німеччині геополітичну перевагу у Східній Європі, дозволяючи згодом вдарити по Польщі з півдня і по Балканах з півночі. Фюрер все прорахував. Окупація Чехословаччини мала бути безкровною для Німеччини. Для цього треба було розхитати залишки чехословацької державності. Що і було зроблено. Практично останньою спробою дипломатичної гри із західними демократіями було підписання 6 грудня 1938 р. угоди між Німеччиною і Францією, що гарантувало недоторканність існуючих кордонів. На додаток до англо-германської декларації, видобутої Чемберленом в Мюнхені, германо-французька угода була покликана забезпечити Німеччині короткий спокій на західному фланзі. В очах Лондона і Парижа ці угоди, навпаки, могли знаменувати початок нового етапу в дипломатичній історії Європи. Гітлер, між тим, впритул займався Чехословаччиною. Німеччина провокувала сепаратизм в Словаччині, а Угорщина (за сприяння рейху) у Підкарпатській Русі. Уряд у Празі, роблячи відчайдушні спроби врятувати залишки державності, запровадив військовий стан у Словаччині. Це влаштовувало Гітлера. 13 березня 1939 р. він викликав словацьких католицьких лідерів Йозефа Тісо і Фердинанда Дурканского в Берлін, де без церемоній були підготовлені документи про незалежність Словаччини та закликають рейх взяти нову державу під свій захист.
Тепер залишалося покінчити з центральним урядом у Празі. Гітлеру знадобилася зустріч з новим президентом республіки Е. Гаха.
Вночі 15 березня в рейхсканцелярії Е. Гахе було оголошено, що фюрер віддав наказ про вступ німецьких військ на чехословацьку територію і Чехословаччина входить до складу німецького рейху. Від Е. Гаха вимагалося одне: віддати наказ чехословацькій армії не чинити опір. Від почутого, президент втратив свідомість, а, прийшовши до тями, погодився на все. О 6 годині ранку 15 березня 1939 р. німецькі війська увійшли до Чехословаччини. Увечері того ж дня сам Гітлер був уже в Празькому Бурге, де заявив: «Я не хвалюся, але повинен сказати, що зробив я це дійсно елегантно». Таким чином, Чехословаччина розпалася на держави Чехію (у складі земель Богемія і Моравія), Словаччину та Підкарпатську Русь, яка 15 березня 1939 р. проголосила незалежність республіки Карпатська Україна. Після проголошення державної незалежності краю того ж дня Сейм Карпатської України ухвалив Конституцію. Президентом республіки став священик Української Греко-Католицької Церкви Авґустин Волошин.
Угорщина, з благословення Гітлера, розпочала війну проти Карпатської України. Героїчний опір 40-тисячній угорській армії по лінії Ужгород-Мукачево-Берегове-Севлюш чинили близько 2-х тисяч вояків Карпатської Січі. Горстка слабо озброєних сміливців не в силі була оборонити край від добре озброєної регулярної армії. Проте вони завдали відчутних втрат окупаційним військам і в гірських районах до кінця травня чинили збройний опір частинам угорської армії. Так українці ще до початку Другої світової війни розпочали свою важку і криваву боротьбу за незалежність і соборність українських земель. 23 березня 1939 р. за вимушеною згодою уряду Литви, були приєднані до складу Німеччині місто Мемель (Клайпеда) і прилеглі території, де проживала значна кількість етнічних німців. Гітлер відразу ж ввів сюди свої війська.фото-гитлер
У результаті окупації Чехословаччини в центрі Європи зникла одна з сил , яка потенційно могла служити справі розгрому агресора. Одночасно неймовірно посилився вермахт. Він отримав найкраще в світі армійське озброєння і заводи, що виробляли це озброєння. Більше мільйона самозарядних гвинтівок, яких не було у самих німців, десятки тисяч кулеметів, сотні танків, що набагато переважали німецькі за своїми бойовими якостями.
Німеччина тепер мала територію, сприятливу для нападу на Польщу з декількох напрямків, про що Гітлер відкрито заявив сановникам третього рейху. А окупація Польщі давала в руки Гітлеру найкращий плацдарм для нападу на СРСР. Отже, Мюнхенська змова поклала початок фашистської агресії для народів Європи. Не отримавши належної відсічі, насамперед, з боку провідних європейських держав, Гітлер взявся безкарно руйнувати конструкцію встановленого після Першої світової Версальського устрою Європи, за що світові довелося заплатити десятками мільйонів людських життів під час Другої світової війни.



Web Tasarım Ajansı