a1Сергій Архипчук – людина великого пошуку. І саме цей пошук він проносить через життя, вбачаючи у ньому власну місію. Театр вріс у режисера розлогим деревом, його крона за багато років зміцніла, налилася силами і зламати її вже не вдасться нікому. Митець каже, що «режисерські м’язи» тримає у формі постійно. І навіть коли робить речі, які не може пояснити, це не означає, що працює бездумно, або неглибоко.
«Навпаки! – зауважує. – Моя підсвідомість і безперервна готовність пошуку, ота моя професійність, яка на перший погляд може видаватися незвичною, чудернацькою, алогічною, часто витягує на поверхню світ, що бентежить і дивує…»

СЦЕНА – І НАЙБІЛЬШИЙ БІЛЬ, І НАЙРОЗКІШНІША ПРИНАДА
«Постановка вистави – це завжди мандрівка, – ділиться своїми міркуваннями режисер. – До того ж мандрівка, схожа на Колумбову: хотів потрапити в Індію, а дійшов до Америки. Творчий пошук у професійному театрі так чи інакше обмежується традицією самого театру, його звичками, готовністю трупи до експерименту, котрий стає можливим,
коли виникає різкий контраст між буденними та новаторськими ідеями. І коли є однодумці, які підтримують, надихають. І, звісно, коли є потужна фінансова підтримка та зацікавленість у цьому експерименті».a2
Традиції театру, за словами Сергія Архипчука, треба постійно оновлювати. Бо загалом театр – це щось оте, що лежить у площині між церквою та цирком, коли святість і осяйна одухотвореність переплітаються з гумором, заразним палючим сміхом.
«Театр, як і кохання, є самодостатнім, – зауважує пан Архипчук. – Він для мене, як своєрідна сфера, острів. І коли всередині цієї сфери ти отримуєш задоволення від того, що робиш, незалежно, у столиці це відбувається, чи в маленькому місті, то відчуваєш себе по-справжньому щасливим. Сцена – мій найбільший біль і моя найрозкішніша принада, – додає. – Коли маєш поганий настрій і наближаєшся до неї, видається, що між першим рядом та сценою струменить сонце, яке ти відчуваєш на фізичному рівні. Стоячи вперше на сцені Національної опери України, я мав відчуття, що стіни теплі», – дивує. Лише через режисерський пошук народжується справжня драматургія, лише через пошук самого себе народжується справжній актор. За словами Сергія Архипчука, акторів треба будити й вирощувати.
a3«А ще є такий феномен, коли актор може «спати», або ж режисер до певного часу не помічає його індивідуальності. А потім з’являється роль, котра показує оте вдале попадання або типаж, – режисер вдоволено здіймає погляд угору. – З досвіду останніх років, ворогом актора, за яким тягнеться вагон заборон, є він сам, його комплекси. Свобода у творчої людини мусить нуртувати венами разом із кров’ю, вона підіймає актора над буденністю. Життя мене навчило, що актором може стати будьхто, хто вміє палати цією свободою…»

«ЧОРНЕ ТІЛО» СУЧАСНОГО ТЕАТРУ
Нині, на превеликий жаль, український театр на маргінесі. Він майже витіснений і майже забутий своїм же українським глядачем. І завдання сучасного масового глядача, який прагне стати інтелектуальним, – навчитися формувати у собі відчуття глибинних психологічних контрастів, а також історичного періоду, ментальності та епохи.
«В Україні театр тримають у чорному тілі, – зітхає Сергій Архипчук. – Він став для глядача розкішшю. Актори не можуть отримувати посередню зарплатню, бо тоді не сповна житимуть сценою. Більшість європейських театрів існують як аматорські та напіваматорські. Але професійний театр завжди спирається на великі спонсорські кошти. А пострадянська людина, навіть маючи ці гроші, не вельми прагне вкладати їх у мистецтво. Чи не тому за останні два десятки літ актори не прагнуть віддаватися глядачеві до краплі, не самоспалюються на сцені. Я їх вчу виходити туди, наче тореро на кориду. Переконаний, що коли ти вже у театрі, то тримай марку: будь Мольфаром, жрецем Мельпомени, або йди геть! Однак український актор розбещений якраз отим «директорським» театром, за яким криється хіба стабільний заробіток».a4
Важко передбачити, яким буде театральне мистецтво років через двадцять. Адже воно таке оманливе, змінне і різне. Як коштовний камінь, котрий лишаючись собою, щоразу змінюється за огранюванням. Мистецтво творять яскраві індивідуальності. За словами Сергія Архипчука, за роки незалежності театр, аби не втратити зв’язок із глядачем, став більш розважальним. «Бо найголовніше завдання мистецтва та поезії – бути цікавим, мати прихильників, – каже він. – Якщо цього нема, треба шукати цікаву комбінацію.
Більшість має підтягуватися хай хоч до одного, але інтелектуального глядача…»
І наостанок. Творчі пошуки Сергія Архипчука не припиняються жодної миті: є підозра, що навіть з його снів народжуються великі режисерські задуми. У нинішніх українських умовах культура – одна з головних артерій, яка живить дух і не дає йому вичахнути. Глибоко розуміючи це, митець навіть узявся реалізовувати благодійні культурні акції для військових. Такі мистецькі зустрічі розпочалися ще влітку й тривають донині.
«Ми понад усе прагнемо нести людям позитив, відволікти, порадувати, надихнути, – підсумовує режисер. – Учасники проекту «Кордони наші вкаже пісня» відвідали 35 військових частин. Це були письменники, священики, музиканти, театрали, які, окрім виступів, роздали військовим на блокпостах близько двох тисяч книг».

Тетяна Землякова



http://www.xn--seocanavar-6ub.com/

http://www.xn--saekimimerkezi-hjb.web.tr/sac-nakledilmesi-sac-ekimi-hakkinda/

http://www.xn--burunestetii-nyb.web.tr/12-2/

https://twitter.com/estetik_int

https://plus.google.com/+EstetikInternationalcomtr/

https://plus.google.com/+BahadırBaykalDr/

Burun Estetigi Ameliyati istanbul Turkey - http://www.xn--burunestetiirevizyonu-j4c.web.tr/

Kurumsalseo.web.tr