gum1Нинішній час хоч і безжальний до нашої країни, та є в ньому дещо й окрім ґанджу, як би дивно це не звучало. Він, цей препаскудний воєнний час, показав нам, що маємо справжніх чоловіків. Ті, про кого раніше думали як про слабаків, бо «жінка нині може все», виявилися не просто чоловіками, – героями. Ті, на кого нарікали, що мало працюють, мало заробляють, мало кохають, мало ходять у театри й мало розуміють жінок, нині зробили найбільше, що тільки можна, – стали на захист цілої країни. Вони взяли в руки зброю і пішли на війну.
Український письменник Борис Гуменюк зробив так само. Він родом із Тернопільщини, але багато років живе у столиці. Відстояв Майдан, чи радше відвоював Майдан у 24-й сотні, і пішов на війну добровольцем. Після того, як у військкоматі йому сказали: «Ні» через вік (має 49 років), він узяв карабін, сів в авто і поїхав на передову. Доброволець на псевдо Кармелюк нині є заступником командира батальйону «ОУН». А ще він – неперевершений поет. Вірші, які творить просто в окопах, ранять, як справжні кулі. На те воно й талановите слово, щоб так уціляти і так уражати…

ВІРШІ З ЖИВОТА ВІЙНИ
Може, влучніше звучало б «вірші з серця війни», та хто повірить, що війна має серце? Ніхто.
Фронтові поезії – особливі. Вони передусім просякнуті болем за своїх і злістю на чужих. Але «Вірші з війни» Бориса Гуменюка вирізняються тим, що мають своє неповторне серцебиття. І ти чуєш його, читаючи…

Коли чистиш зброю
Коли щодня чистиш зброю
Розтираєш її духмяними оліями
Затуляєш її собою а сам мокнеш на дощі
Пеленаєш її як малу дитину
Хоча досі ти не пеленав дитину
Тобі лише 19 і ані дитини ані дружини
у тебе немає
Ти ріднишся з нею зі своєю зброєю
і стаєте ви суть одно…

Аби почути, як б’ється серце сучасного фронтового вірша, варто прочитати поезії Бориса Гуменюка. Їх стишений ритм (щоб добре чулося), безпунктуаційність (щоб не відволікатися), неримованість (щоб не прицінюватися), допомагають зосередитися на головному – змістові. А ще – сприйняти найсуттєвіше – правду. І відчути найзначиміше – ціну, яку платимо за свободу. Свою. І всієї країни. Українські бійці у віршах сучасного Кармелюка не втрачають гідності та честі, за будь-яких обставин стараються поводитися як справжні воїни, і це не може не захоплювати. Зрозуміло, поет здебільшого судить по собі, бо сам є великим солдатом і справжнім сином України, проте йому зсередини, із живота війни, таки видніше. Тож його словам віриш, не сумніваючись…
Та й хіба не повіриш людині, яка насправді не хоче вбивати, хай навіть ворога?! Бо позбувати життя легко хіба одній смерті. Ось чому Борис Гуменюк наголошує, що істинний солдат не втрачає гуманності, не позбувається людськості навіть у бою. І акцентує на лицарських правилах, якими й сам керується, воюючи:

Ніколи не стріляй чергами
Якщо хочеш вбити людину
Стріляй одиночними
Вияви повагу до того
Кого маєш намір убити
Дай йому шанс.
Якщо хочеш когось убити
Ніколи не стріляй у голову
Це – позерство
Ти ж не вбивця
Ти солдат.
Ніколи не думай що перед тобою слабак
Як тільки ти так подумаєш
Кажи своїй мамі нехай починає тебе опла-
кувати…
… Пам’ятай: ти – солдат лицар
Не мародер і не кат…

Настрої українських вояків на фронті, їхню бійцівську силу духу й відданість рідному краю Борис Гуменюк теж виразно передає у своїх віршах. А описуючи перемовини з ворожими бойовиками, не забуває характеризувати й чужинців. Щоправда, не висміює їх, не критикує і не принижує, а намагається донести до них правду, так, ніби хоче
достукатися до їхніх затуманених і промитих російською пропагандою мізків.

Так-так вато у давнину українці
Були лицарями і жили в замках
Уявляєш скільки треба було потратити зусиль
Щоб перетворити шляхетних лицарів
На тюхтіїв гречкосіїв і свинопасів…
… Але сталася біда – прийшла вата у нашу
хату
Ми швидко вчимося ми швидко згадуємо
Тепер – без варіантів – ця війна закінчиться
Нашою абсолютною перемогою
а вашою нищівною поразкою
Українці чи бандерівці як ви кажете
Пройдуть парадом перемоги на Красній площі
в Москві
Ти головне доживи побачиш сам…

Поезія Бориса Гуменюка не тільки вибиває серцеві ритми, вона прокачує кров через судини свого віршового тіла, наповнює його глибоким, тривожним і болісним диханням.
Нестерпно читати такі рядки:

Як писати про хлопця
Якому осколком пропороло живіт
Надвоє як скальпелем рівненько
Він біг і кишки просто вивалилися на землю
Намоталися на ноги на берці
Він сів ще живий в агонії до стіни приперся
Запихає кишки назад в черевну порожнину
«Допоможіть хлопці»
А як ти йому допоможеш
А писати – як.

Важко таке писати. Важко читати. Важко переказувати й навіть уявляти. А воювати їм там – як?..
Певно, для того, аби кожен поставив собі це питання, й маємо прочитати ці вірші. До речі, у збірці «Вірші з війни» Борис Гуменюк зауважує, мовляв, прийшовши на базу одного з батальйонів, побачив: «половина облич знайомі, всі пройшли Майдан». Стає зрозуміло: свідомі, небайдужі, рішучі й мужні українці не зрадили своїх переконань, і ось уже рік, як продовжують відстоювати незалежність і волю України, змінивши хіба дерев’яні щити на бронежилети, а бруківку – на справжні гранати.
Не залишаймо їх на самоті.
За жодних обставин.
Як вони не залишають своїх блокпостів…

НА ПСЕВДО КАРМЕЛЮК
Тонкий і чуттєвий Борис Гуменюк як поет. Стійкий і залізний як воїн.
– Не таємниця ні для кого, що наш батальйон «ОУН» знаходиться у селі Піски, за триста метрів від Донецька, – розповів під час київської презентації «Віршів з війни», на яку прибув прямісінько з поля бою. – Ще о восьмій годині ранку був бій, а потім до десятої наші позиції накривали мінометами, – вразив правдою. – Це така зараза – міна коли летить, – деталізував. – Ти не можеш відстрілюватися, бо б’ють здалеку, тож вибір лише один – ховатися, пересидіти в окопах, бліндажах…
Піски – це житловий сектор. Там хати, вірніше те, що від них лишилося… І там підвали. Коли летять «гради» чи стріляють із мінометів, а сьогодні по нас били з крупнокаліберних кулеметів, то якщо ти не в позиції, не в окопі тримаєш передову, то найліпше заховатися у підвал… Про те, щоб сісти в авто та їхати до Києва на презентацію своєї книжки, не йшлося. Але тільки-но виникла пауза, коли вони втомилися по нас стріляти, я це зробив і прибув до вас. Вибачте, що такий весь брудний, –
завершив своє привітання. Відтак повідав історію прийняття свого надважливого рішення.gum3
– Для мене переломним моментом стала Волноваха, коли загинули зовсім молоді хлопці, – розповів. – Зрозумів тоді, якщо стоїть вибір – має загинути хлопець, чи чоловік у 50, то хоч страшно казати, але хай загине чоловік у 50. Бо гинути хтось мусить. У нас немає, друзі, іншого виходу…
– Ми виростали з «Азова», – розповів далі. – Коли надумали створити батальйон, а це близько 500 бійців, то хотіли щоб все було по-людськи, хотіли мати армійський статус, але під різними надуманими приводами нам відмовили в реєстрації, – зізнався. – Тоді ми просто взяли зброю: мисливські карабіни, трофеї, бо хтось уже був на війні, й поїхали на передову. Спочатку прибули до Яроша у «Правий сектор», а потім пішли далі, аж під самий Донецьк, де стоїмо досі. Влада не може про нас не знати, ми є як доконаний факт. Але водночас, – акцентував, – ну хто мені в мої п’ятдесят років розповідатиме, як я маю захищати свою Батьківщину?! Ну не Порошенко же, не Гелетей же! – мовив емоційно.
І зауважив:
– Скажу вам позицію людей із передової. Ми, добровольці, ніколи не погодимося на втрату власної території, ми ніколи не пристанемо на будь-який сепаратний мир, навіть якщо доведеться йти на конфлікт із керівництвом власної країни!
– Розумієте різницю між добровольцем і призовником? – продовжував вражати силою духу та безстрашністю Борис Гуменюк. – Призовник не завжди хоче йти служити й воювати. Тому він не настільки хороший вояк, ніж доброволець. Він стовідсотково хоче повернутися додому і переконаний, що це станеться. А доброволець із самого початку
розуміє, що його шанси п’ятдесят на п’ятдесят.
Справжній солдат має бути готовим померти. От я – кращий солдат, ніж п’ять десантників, тому що в мене мозку немає, того мозку, який під час бою думає про маму, кохану й іномарку в гаражі. Я не кажу, що я ефективніший, але я набагато кращий. Думаю, українська влада це розуміє… Уявіть, коли сто тисяч добровольців, свідомих вояків за власним покликом підуть воювати за Україну і будуть готові лягти за неї! Ну не подарують вони їм Києва. Тим паче, що вони готові взяти Москву…
Упродовж розмови поет не раз згадував своїх побратимів, називаючи їхні «позивні» імена. Тому вельми захотілося дізнатися, яке псевдо має сам Борис Гуменюк.
– Мій друг, позивний «Сивий», Андрій Пастушенко сказав: «Ну який ти бандерівець, як чоловік іще не встиг слово сказати, а ти вже йому в зуби дав! – відповів правдиво, хоч і з гумором. – Ти звичайний опришко! Будеш у нас Кармелюком.

«ВІЙНА БУДЕ ЗАПЕКЛА, КРИВАВА І ДОВГА»

gum2

Так зване перемир’я Борис Гуменюк прокоментував так:
– Ніякого перемир’я не існує і ніякого миру не буде. З ким миритися? Зайдіть у клітку до голодного тигра, спробуйте з ним помиритися, коли він хоче вас зжерти… Ці втрати, які на сьогодні маємо, якщо порівнювати з попередньою війною, то це статистика одного пересічного бою. Втрат ще не було. Не хочу нікого лякати, але нам доведеться заплатити страшну ціну. І йдеться навіть не про десятки й сотні тисяч життів. Інакше… Ми можемо втекти з поля болю, можемо врятувати собі життя, втікаючи за кордони, але в нас не буде країни. І нас не буде, так… пристосуванцями якимись станемо…
Тут буде що завгодно, тільки не та країна, в якій я хотів би жити. Тому буде запекла, кривава і тривала війна, яка наступного року ще не закінчиться. Тим часом оптимізму й надії поет-оунівець не втрачає.
– Ми – вояки. Українці – хороші солдати, – упевнено сказав. – Ми швидко все згадуємо, у нас це на генетичному рівні… Я вам відкрию секрет, – додав. – Я вперше взяв автомат і опанував його за двадцять хвилин! Не знаю, що треба робити в армії два роки. За п’ять хвилин навчився збирати й розбирати зброю, за п’ять – заряджати й розряджати, за п’ять – стріляти одиночними і за п’ять – чергами. Все. Решта в мене – тут і отут, – вказав на чоло і серце.
До речі, героєм Борис Гуменюк себе не вважає, попри те, що більшість його прихильників та звичайних українців вважає саме так.
– Тут геть нема місця для пафосу, – роз’яснив. – Вчора бачу, біжить хлопець, – згадав. – А на війні ми всі брати. Питаю: «Дитино, що ти тут робиш?» «Несу туди-то набої». «Ти звідки?» «З Кіровоградщини». «Скільки тобі років?» «Чесно?», – перепитав він. «Чесно», – попрохав я. «У листопаді буде 18». От він – герой! – мовив поет, завершуючи. – Воїн-солдат – це професійний вбивця. А друга його функція – в разі необхідності померти. Все. Якби молодому сімнадцятирічному юнакові, який надумав вступати до військового училища, це вчасно сказали, я переконаний, що більшість нинішніх офіцеріввідмовилися б від цієї ідеї. Вони ж ходили на свою роботу, як у шахту, або якийсь офіс. Тому в нас така армія… І тому ми дуже швидко маємо вчитися. І ми вчимося. Тож, про що би там не домовлявся Путін і Порошенко чи інші владці, поки
наша територія окупована, добровольці зброю не складуть. У цьому я вас запевняю.

БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю БОРИСА ГУМЕНЮКА ДЛЯ ЖУРНАЛУ «ОКСАМИТ»
– Назвіть головний успіх 2014 року, що минає, всієї України?
– Ми пробудили в собі приховані й напівсонні енергії українського лицарства і воїнства. У чоловіків, які часто виглядали тюхтіями, гречкосіями і свинопасами, раптом прокинувся дух лицарства, вони взяли зброю й стали в обороні своєї країни.
– Головний успіх року, що минає, ваш особистий?
– Я пишаюся тим, що я солдат, що я на війні, що я зі зброєю, що я стріляю.
– Найбільша поразка 2014 року всієї України?
– 21 лютого, після того, як протягом трьох днів вбили сотню наших хлопців, треба було дати здачі. По гарячих слідах треба було повитягувати під стіни ж Верховної Ради сотню-дві покидьків і просто стратити. Навіть можу назвати, кого: всіх обласних прокурорів, суддів, начальників міліції, митників, податківців, із 20 «комуняк», 30–40 «регіоналів», із 20 олігархів. І був би в Україні чистий спокій. Кожна тварюка знала би, що не можна безкарно грабувати, брати хабарі, що рано чи пізно на силу знайдеться сила, що підніметься коліївщина і не церемонитиметься…
Що таке люстрація? Це їхній страх. Страх, що кара прийде невідворотно. А з нашого боку – це сатисфакція, відчуття відновлення справедливості й повернення людської гідності. У них досі страху нема. Вони не бояться і знають, що домовляться. Народ є джерелом влади, зокрема й судової. От якби народ взяв суд у власні руки, тим паче за законами військового часу, то в них би з’явився страх, а ми би повернули собі гідність.
– Головна поразка 2014 року ваша особиста?
– Коли 20 лютого почалася велика бійня, мені було шкода, що я не маю снайперської гвинтівки або автомата, які маю зараз, і не можу дотягнутися до снайпера, бо бачив тих пацанів із дерев’яними щитами, які летіли на кулі. Був відчай від того, що хлопці гинуть, а ти ніяк не можеш цьому запобігти.
– Надзадача наступного року для всіх українців?
– Перемогти в цій війні. Думаю, що за наступний рік ми можемо це зробити: вибити посіпак Путіна з Донбасу, зайти в Крим, «втопити останнього москаля» в Севастополі, вигнати їхній флот, спричинити ланцюгову реакцію, яка призведе до розпаду Російської Федерації на 20–40 державок, і хай собі живуть. Вигнати ворога зі своєї землі й узятися наводити лад у рідній країні.
– Надзадача наступного року ваша особиста?
– Мені це просто говорити, не знаю, як до цього поставиться моя дружина… Хочу, щоб наступного року в мене народився син. У мене дві доньки, а тепер, на фоні війни, розумію, треба ситуацію негайно виправляти…
– Продовжіть: найщасливіше 2014 року почувався, коли…
– … зрозумів, що влучив. Але це була мить. А потім мені стало холодно від того. Тобто це був найщасливіший і найнещадніший момент. З одного боку я зрозумів, що вбив ворога, який вже не зможе вбити мене і моїх пацанів, а з іншого, що вбив людину…
– Отже, найприкріше ви почувалися, коли…
– … зрозумів, що вбив людину й вона перестала бути ворогом, а стала чиїмось чоловіком, сином, чи, можливо, батьком. Це справді була мить.
– Справжній українець ніколи…
– … не скривдить жінку, дитину, не зрадить, не обміняє, не рятуватиме свою шкуру ціною якихось моральних, етичних, національних поступок.
– Справжній українець завжди…
– … добрий, лінивий (Сміється, – Авт.), сентиментальний, коли йдеться про якісь людські речі, й за лічені хвилини, якщо потрібно, перетворюється на воїна і козака.

Читала, слухала, запитувала
ЖАННА КУЯВА



http://www.xn--seocanavar-6ub.com/

http://www.xn--saekimimerkezi-hjb.web.tr/sac-nakledilmesi-sac-ekimi-hakkinda/

http://www.xn--burunestetii-nyb.web.tr/12-2/

https://twitter.com/estetik_int

https://plus.google.com/+EstetikInternationalcomtr/

https://plus.google.com/+BahadırBaykalDr/

Burun Estetigi Ameliyati istanbul Turkey - http://www.xn--burunestetiirevizyonu-j4c.web.tr/

Kurumsalseo.web.tr