serg1
 Зліва направо: Кирило Сергєєв,
«Динаміт», Микола Королько в Щасті

Йому лише 33, а за плечима – гора досвіду. І ще більша гора добрих справ, благодійних проектів, як тепер звично казати…
Кирило Сергєєв, який родом із Херсона, а в столиці до Майдану директорував у власному адвокатському бюро «Сергєєв та Партнери», вражає своєю громадською активністю та не лише вмінням, а й здатністю допомагати всім тим, хто цього посправжньому й найбільше потребує.
– Мені огидно, коли бачу реальні проблеми, а їх ніхто не вирішує, – пояснює свою принципову позицію Кирило Сергєєв, нині голова Громадської організації «Товариство ветеранів АТО». Саме він зініціював створення першого в Україні центру соціальнопсихологічної допомоги бійцям, які «офіційно» повернулися з війни. – Навіть благодійні фонди часто вдаються до абсолютних нісенітниць, працюють для галочок, а реальних бід, що є в Україні, не помічають.
Про те, як стати корисним і потрібним не одній – сотням і тисячам людей, – розмова з воїном Кирилом Сергєєвим. Воїном Світла…

«НАШІ ЧИНОВНИКИ НЕ ГОТОВІ ЗМІНЮВАТИСЯ…»
… Після Майдану, у травні 2014-го Сергєєв поповнив лави добровольчого батальйону «Айдар». Воював на передовій понад три з половиною місяці. За період служби не був офіційно оформленим, як багато побратимів, тобто не отримував зарплатні, не мав прав на пільги.
Було, майже місяць виконував обов’язки командира взводу, який налічував понад 40 бійців. Тоді активно працювала розвідка та снайперська група. Проте, з 12 по 27 липня в боях за селища Жовте, Георгіївку та Лутугіне взвод зазнав великих втрат. Зокрема загинув близький друг Кирила ще з часів Майдану – Микола Королько.
На початку серпня у Кирила загострилися сімейні проблеми: ні він, ні дружина не мали власного житла, винаймали квартиру в Києві, тож за час війни ситуація з оплатою погіршилася й це загрожувало виселенням дружини та малолітнього сина на вулицю… Повернувшись до Києва, Сергєєв почав доводити факт свого перебування у зоні бойових дій. Але, зіштовхнувшись з труднощами бюрократії та нехтуванням чиновників вирішувати проблеми ветеранів, разом із воїнами «Айдару», які звільнилися, або їх комісували через поранення, створив Громадську організацію «Товариство ветеранів АТО», яку у вересні цього року зареєстрували офіційно.
– Кириле, то чим закінчилася Ваша особиста історія, чи вдалося довести чиновникам, що воював на передовій?
– Так, світло якесь зблиснуло: маю два папірці.
Перший про те, що в батальйоні мені видавали зброю, другий – що віз із зони АТО тіло загиблого друга.
Держава досі не може зрозуміти, як і що робити з учорашніми бійцями, як їх повернути в соціум.
Тобто, коли ми вже багато чого з’ясували, отримали певні розпорядження з Міноборони щодо підтримки деяких соціальних виплат, то з’ясувалося, що в держави немає грошей. Але якби наші чиновники прямо зізналися: «Хлопці, зараз у нас немає грошей, потерпіть», – бійці зрозуміли б їх. Але чиновники не готові змінюватися, не можуть змусити себе сказати правду. Замість цього грають у таємні ігри, телефонують у штаби, дають вказівки не видавати бійцям документи… Природно, що хлопці зляться, коли про це дізнаються…
– Отже, відчувши цю бюрократичну, м’яко кажучи, несправедливість на власній шкурі, вирішили створити «Товариство ветеранів АТО»?
– Так, я сам стикнувся з цим, побачив бійців із відірваними ногами, руками, в яких жодного папірця немає, не те, що записів! І вони місяцями сидять у госпіталях, чекають, коли їм із штабів прийдуть хоч якісь документи, щоб могли хоча би протези собі замовити… Надивившись на це, ми з товаришами взялися вирішувати три головні проблеми ветеранів АТО: житлову, документальну і психологічну.
Щодо житла, то хотіли створити гуртожиток для бійців АТО, а також знайти земельну ділянку, великих спонсорів, яких бачили тільки серед закордонної діаспори, щоб побудувати кілька багатоквартирних будинків, де б роздати бійцям квартири.
Ми могли б робити це без державної бюрократії й самі підтверджували б, що це дійсно боєць АТО, а не брали б інформацію з папірця. Про кожного, кому вже допомагаємо, знаємо – хто, звідки, де воював, в яких боях брав участь.
– Тобто ви поселяєте лише тих бійців, які не мають куди повернутися?
– У нас у гуртожитку мешкає три категорії ветеранів АТО: ті, кому тимчасово треба перебувати в Києві, щоби бути при госпіталі або на час оформлення документів; ті, чиє житло або на окупованих територіях, або його не було й до війни, як приміром, у мене; і ті, в кого дуже сильний посттравматичний синдром, при якому до 30 % ветеранів схильні до бродяжництва як можливості сховатися від зовнішнього світу. Таких намагаємося витягнути з цього стану, завдяки прикладам інших ветеранів повернути до звичайного життя.
– В Україні є фахівці, які зможуть допомогти в таких складних, як розповідаєте, випадках?
– Багато психологів мають бажання допомагати, але мало хто вміє це робити. Посттравматичний синдром дуже складний, його ще називають ветеранським або поствоєнним. Перше, що запитує боєць, зустрічаючись із психологом: «Чим ти можеш допомогти, якщо там не був?» В Україні військові психологи 22 роки вміли хіба витягти з депресії бійця, приниженого дідівщиною. Тому ми хочемо запросити американських та ізраїльських фахівців, аби всього навчили наших.

«ВІЙНА ВИРІЗУЄ МИНУЛЕ ЖИТТЯ, НІБИ ЙОГО НЕ БУЛО…»
– Кириле, а Вам вдалося вберегти себе від подібних стресів?
– Цілком адекватним з війни ніхто не повертається. Сказати, чому я не повернувся в адвокатуру?
Коли відкрив свої документи, зрозумів, що за ці півроку мені вибили з голови всі юридичні знання. Хоч бери і заново помічником юриста ставай. В голові мав таку кашу! Думав, повернуся, влаштуюся на роботу, почну заробляти на сім’ю, а в результаті створив «Товариство…». Знаю слюсаря із двадцятирічним стажем, який
після боїв, підійшовши до станка, не зміг навіть підібрати модель правильного різця. Війна вирізує минуле життя, ніби й не було його ніколи. Тому дуже важко, повернувшись, пристосуватися. Ціна грошей на війні спускається до нуля, значення там мають тільки дружні стосунки, на них усе тримається…
Тут ми не розуміємо одне одного. Солдат, який повертається з війни, схожий на іноземця, котрий приїхав у країну, мови якої не знає. І тому ветерани намагаються триматися одне одного.
Їм навіть з колишніми друзями нема про що говорити!
Зараз у «Товаристві…» понад 200 людей. Робоча група – близько 10–15. Є актив – три людини, які працюють на зарплату. Це юрист – біженка з Донбасу з тамтешнього Євромайдану, водій з машиною, бо в нас шалений графік зустрічей. Третій – я, але собі поки зарплату не нараховував…
На сьогодні на рахунку організації 800 гривень.
Лише утримання гуртожитку з’їдає 5000 гривень на тиждень. Проблем маємо багато, однак бачиш мету – ідеш.

«МАЙДАН – ЦЕ БУВ БУНТ. ЧЕРГОВИЙ БУНТ УЖЕ ГОТУЄТЬСЯ…»
– Минув рік із часу Революції гідності, які маєш відчуття? Які настрої у бійців, з якими спілкуєшся?
Побиття студентів «Беркутом» – сірник, який усе запалив. Але водночас я не готовий назвати події січня-лютого революцією. Революція змінює систему. А це бунт, що змінив лише чиновника в кріслі.
Якщо аналізувати революцію 1917 року, то спочатку був бунт з повалення царя, потім бунт із повалення тимчасового уряду. І тільки після цього настала революція, коли почали будувати нову державу. За таким же сценарієм відбулася Велика французька революція, якій передували чотири бунти.
Тому Майдан – це був бунт. А оскільки влада далі не готова слухати людей, вона не змінюється, чиновники залишилися колишніми, то, відповідно, новий бунт вже зріє. Поки не зміниться система й не прийде людина, яка зможе заспокоїти націю і довести, що вона справді здатна змінити систему, чергового бунту не зупинити…

«… А КОЛЯ НІКОЛИ НЕ ПИСАВ РОСІЙСЬКОЮ»
– Кириле, ти втрачав друзів на війні, як от волинянина Миколу Королька, сім’янина, батька двох дітей… Відомо, саме ти з товаришами допомагаєш його дружині Валентині…
– Ми з Колею познайомилися на Майдані й відтоді дуже тісно спілкувалися. Він завжди прагнув боронити країну, казав, що без п’яти хвилин молодший лейтенант, бо майже закінчив військову кафедру…
На передову Коля приїхав на початку червня, тижнів 2–3 після мене. Приїхав із Ваською-молодшим та Динамітом. Це була наша компанія. Королько йшов у всі бойові вилазки, де була «войнушка», там був він. Дуже пишався, що служить у розвідці. А ще – це була людина-веселун, завжди жартував… Навіть надзвичайно жорсткий по натурі Динаміт, коли загинув Коля, плакав. Тобто це був солдат, який не мав загинути…
– Як саме його не стало?
– Вони з Динамітом і Беретом відправилися у бойовий виїзд. Їм треба було пройти через поле два кілометри. Коля зайняв позицію і тут по рації передали, що готується танковий бій. Динаміт відійшов коригувати вогонь артилерії, а Колю та Пашу залишили як снайперів прикривати протитанкову силу. Вони почали стріляти. За спиною у них було десь вісім бійців, група прикриття. Коли начебто настало затишшя, хлопці почали відповзати назад, хотіли змінити позиції. У цей момент прямо по них влучив танковий снаряд. Коля з Пашею відразу загинули, інші хлопці були поранені.
Я був тим самим нещасним, хто мав телефонувати Валі й повідомляти про смерть Колі. А він мене ще вранці попросив кожні п’ять годин відправляти їй смс, що з ним все добре. Перше повідомлення я відправив, другого вже не довелося… Валя потім сказала мені, що відчула недобре, тому що смс прийшла російською. А Коля російською ніколи не писав…
Так, ми не залишаємо Валю, підтримуємо, допомагаємо, чим можемо. Мені вона розповідала, що на другий день після похорону Колі їй наснився сон. Ніби він несе її на руках і плаче. Валя повернулася й побачила – йдуть бійці у камуфляжній формі, два попереду, один позаду. І Коля сказав: «Не хвилюйся, хлопці допоможуть».
– Чи уявляли ви перемогу, якої всі так чекаємо?
– Так. У Колі була мрія повісити синьо-жовтий прапор над луганською обладміністрацією. Динаміт залишився на війні, він хоче здійснити Коліну мрію…
Я вірю в перемогу. Не знаю, в якому вигляді вона буде, де я буду, і як її зустріну. Але я вірю, що вона буде. Це буде наша перемога.

Вела розмову
Жанна Куява

PS. Коли цей матеріал було вже зверстано, Кирило Сергєєв повідомив:
ato«На жаль, окрім того спонсора, який нам допоміг з першим гуртожитком, нових ми так і не знайшли. З першого грудня водія з машиною у нас вже не буде – не можемо ні зарплатню йому сплачувати, ні бензин купувати. І це при тому, що нам потрібно мінімум дві додаткових машини, бо не встигаємо здійснювати весь обсяг роботи…
Під питанням і оплата юриста. Грошей немає взагалі, а через те, що так і не нарахував собі зарплатні, знову проблеми з орендою квартири…
У нас вкрай критична ситуація. Хлопців із АТО прибуває, запитів на допомогу збільшується, як роботи, а фінансування скотилося до нуля. Не допомагають ні бізнесмени, ні чиновники…
Сьогодні наша волонтер повернулася з-за кордону, всі сподівалися на її переговори з діаспорою.
Але результат невтішний: за кордоном кажуть, що допомагатимуть поки тільки тим, хто воює…»
Колектив журналу «Оксамит» звертається до читачів із проханням допомогти «Товариству ветеранів АТО».

Зробити це можна за реквізитами:
Одержувач: ГО «Товариство Ветеранів АТО»
ЄДРПУО 39409338 ПАТ «ПриватБанк», філія «КиївСіті»
МФО 380775
р/р 26007056108334
У призначенні платежу обов’язково зазначати: Добровільне пожертвування фізичної особи (або: Юридичної особи).
Або перерахувати кошти на картку ПриватБанку: 5168 7423 4715 2617



http://www.xn--seocanavar-6ub.com/

http://www.xn--saekimimerkezi-hjb.web.tr/sac-nakledilmesi-sac-ekimi-hakkinda/

http://www.xn--burunestetii-nyb.web.tr/12-2/

https://twitter.com/estetik_int

https://plus.google.com/+EstetikInternationalcomtr/

https://plus.google.com/+BahadırBaykalDr/

Burun Estetigi Ameliyati istanbul Turkey - http://www.xn--burunestetiirevizyonu-j4c.web.tr/

Kurumsalseo.web.tr