ОБРАНІ НЕБО ТРИМАТИ ДЛЯ НАС...
– Не знаю, чи ви зауважили, та навіть небо спільно з нами молилося, – мовив священик після поминальної служби в пам'ять про загиблих героїв Небесної сотні, яку здійснював на київському Майдані. Цього дня сюди з’їхалися родичі безстрашних і відчайдушних активістів, котрі ввійдуть в історію нинішньої України як віддані борці за її незалежність. –Ми прийшли і небо почало плакати разом з нами, – продовжив отець. – Бог благословив нас дрібненькими сльозами, адже ми об’єдналися з Небесною сотнею, яка споглядає на це Богом освячене місце. Бо те, що відбулося тут, – ніщо інше, як преображення українського народу. На цьому Майдані багато людей віддали свої життя, і саме цим змінили мільйони інших життів, і не лише в Україні.

Вони вперше побачилися в Києві – батьки, дружини, діти, сестри й брати загиблих героїв-майданівців. Понад сімдесят родин із різних регіонів України відвідали місця, де стріляли і вбивали їхніх синів, чоловіків, батьків, братів.
– Немає нічого величнішого, ніж віддати життя за людей і країну, – сказав зажуреним і скорботним родичам отець Валентин, священик, котрий багато місяців не полишає вояків Майдану, підтримує, як може. – Всі, хто гинуть у Господі, благословенні й блаженні. Вам, їхнім матерям, жінкам, дітям ніколи не буде соромно, куди пішли й за що віддали життя ваші рідні. Вони зараз поруч із Господом, Він узяв до себе найкращих. Чому не взяв нас, ми не знаємо. Але ми дуже дякуємо вашим рідним, що вони були тими, кого вибрав Господь. Маймо віру, любов і надію. Бог дасть нам омріяну перемогу. Тепер у вас стало в стократ більше синів, рідних. І в кожному з нас ви можете бачити свою підтримку і руку допомоги.

«СИН БУВ СЕРЙОЗНИЙ НЕ ПО РОКАХ»
gnv1У квітні, рівно через два місяці після смерті, Владові Зубенко з Харкова мало виповнитися двадцять три. Проте добрий, чуйний, із чистою душею, трохи наївний і відкритий до світу, але й принциповий, упевнений у собі та сміливий хлопчина, як згадують про нього друзі, відійшов у вічність. Пам’ятна дошка з його фото, підперта фанерним щитом і повита нев’янучими квітами, стоїть тепер на вулиці Інститутській, де загинув, рятуючи життя пораненого побратима. Саме тут навколішках вів мовчазну розмову з сином батько.
– Він завжди приймав рішення сам, був серйозний не по роках, – сказав чоловік, не приховуючи квапливих сліз. – Поїхав на Майдан 18 лютого ввечері, вже коли побачив, що почалися серйозні бої і треба діяти. Не міг їхати й просто стояти, – мав роботу на залізниці. Тільки п’ять місяців попрацював після закінчення академії залізничного транспорту…
Владислав Зубенко належав до Харківської сотні. Двадцятого лютого не вберігся від снайперської кулі, закриваючи своїм щитом і тілом ноші з іншим пораненим, якого медики несли сходами до готелю «Україна». Пострілом з АК–74 юнака прошило наскрізь. Куля пошкодила майже всі внутрішні органи, крім серця. Тому він боровся ще тиждень. Молодий боєць, який за життя був волонтером-скаутом, реконструктором середньовічних битв, гравцем спортивної версії гри «Що? Де? Коли?», був громадським активістом, маленьким благодійником (підтримував дітей-сиріт) і великим українцем, цілий тиждень відвойовував себе у смерті. А врешті доєднався до героїчної Небесної сотні. І це – неспроста.
– Він не сидів десь із дівчатами, не грав на комп’ютері, а завжди брав участь у громадському житті Харкова, – розповів батько. – Ще коли вчився у школі та академії, завжди був на передовій. І в нього була мета – не якась модна машина чи дорога одежина, – а досягти чогось, тобто з низів піднятися й допомогти чимось цілій Україні. Бути корисним. Героєм він хотів бути, – вразив батько зізнаннями. – Єдина його мета була – віддати все, щоб Україна вийшла з кризи і стала успішною державою. І певною мірою я радий, що його ціль – стати героєм – здійснилася. А коли людина ставить перед собою мету, яка дана їй зверху, і досягає її, то це означає, що вона виконала свою місію на землі і йде у кращий світ. Тому мені за це спокійно. Я зрозумів, чому мій син загинув.

«ТАМ БУЛА ПРАВДА, ТАМ БУВ БОГ»
Історія пані Ольги, дружини героя Небесної сотні з львівського містечка Щирець, 52-річного Богдана Ільківа, вразила не менше. Ця жінка під час спілкування й сама неабияк здивувала величезною силою духу та життєвою мудрістю. Попри те, що залишилася сама з двома доньками та старенькими батьками, вона не втрачає наснаги до життя і це справді викликає захват. gnv3
– Мій чоловік – звичайний житель Щирця, простий чоловік, який по-справжньому любив Україну і Бога, – розповіла вона. – Тому й пішов на Майдан, бо там була правда, там був Бог і такі ж, як він, прості люди, що стояли за гідність і за Україну: за її цілісність і процвітання. Він жив Майданом. П’ять разів там був. Ото приїде додому, два дні побуде… Казала тоді йому: «Богдане, ти фізично присутній вдома, але душею і серцем ти там». Він знав свідомо, що їде на бій, бо з дому виходив 18-го ввечері, коли відбулася зачистка на Інститутській і Грушевського. Я розуміла, що може бути всяке, але не сподівалася й не вірила, що це торкнеться саме нашої сім’ї. Але на все – воля Божа…
Пана Богдана було тяжко поранено снайперською кулею в живіт 20 лютого. Чоловік був настільки сильним, що лежачи на ношах і бачачи власні нутрощі, спромігся самотужки зателефонувати дружині й сказати: «Олю, я тяжко поранений. Не відчуваю хребта і ноги, на животі – рвана рана, мені видно кишки…»
– У ніч з 19 на 20 він цілу ніч стояв у самообороні, – пані Ольга повідала останні години життя свого героя-чоловіка. – Коли зателефонувала йому вранці, думала, відпочиває, але почула в слухавці свист куль. «Богдане, що то?», – спитала. А він мені: «Олю, в нас тут гаряча пора. Не встиг заснути, як прийшов сотник і сказав, що починається бій... Але ти не хвилюйся», – втішив. Він був такимоптимістом!
Дорогою до лікарні Богдан Ільків втратив багато крові. Його прооперували й оскільки був фізично здоровим, ще два дні протримався в реанімації. А 22-го, в суботу, обірвалося його життя.
– Знаєте, кажуть, що не помер, а перейшов від життя земного, дочасного, в життя небесне, вічне, – поділилася роздумами Ольга Ільків. – Коли Богдан відійшов і мене покликали попрощатися, він мав таку гарну усмішку – осяяну, щасливу, бо по життю був серйозний, навіть жартував, не сміючись. І я зрозуміла, й навіть дякувала Богу за те, що мій чоловік дійсно потрапив у Царство Небесне, побачив оте сяйво Боже, оту світлість і ясність, оту благодать. Я переконана, що їм усім там добре… А Богдан навіть тепер нам допомагає…
– Але як? – здивовано поцікавилася.
– У мене є двоє батьків старших, їм 84 і 86 років, вони були хворі, мала тоді багато проблем і мені було дуже тяжко, – відповіла пані Ольга. – І сниться мені сон, що я ще сплю, а до мене підступає Богдан, кладе свою руку на мою і каже: «Олю, тримайся». Знаєте, я рано встаю і відчуваю його підтримку. Відтоді думаю, що він або на роботі, або на Майдані, або у відрядженні, але такого відчуття, що він помер, у мене немає. Є відчуття, що він живий. І ще, – підсумувала жінка, – багато людей були покликані на Майдан, але ця сотня – то є вибрані Богом. От ми й із психологами спілкуємося і всі, хто втратив загиблих, зрозуміли, – це були найкращі люди, справжні патріоти.

«Я ЙДУ ЗА ВАС!»
…Автобус із родичами загиблих швидко минав київські вулиці, їхав до міста Ірпінь, де завдяки зусиллям громадської ініціативи «Родина Майдану» та психологів Майдану відбулася зустріч тих, кого об’єднало спільне горе. Я сиділа біля сплаканої матері, вбраної у всеньке чорне, і слухала її розповідь – сумну, нестерпну, болісну. Про втрату сина, про 34-літнього козака і воїна, про вінничанина Максима Шимка, красивого і безстрашного. Одного з найперших, хто поповнив ряди героїв Небесної сотні. gnv2
– Він був простим слюсарем, але дуже добре знав історію і любив працювати з металом, – розповіла пані Зоя Кузьменко. – Був козаком і членом клубу історичної реконструкції «Білий вовк». Всі майдани мій Макс відбув! І в Вінниці ловив «тітушок», і «податковий» майдан із козаками охороняв, і «пенсійний»... У нього було загострене відчуття справедливості. Повторюю часто, що мій син запізнився народитися на чотири століття, бо був лицарем і жив за лицарським кодексом… Не раз казав: «Мене принесуть на щиті, я загину… Не помру на дивані, мене валькірії в небо заберуть», – пані Зоя згадала богинь, котрі, за скандинавською міфологією, забирали найбільш героїчних загиблих із поля бою. – Навіть казав, що «моєю дружиною буде валькірія», – зізналася мати, не втомлюючись втирати з очей поспішливі сльози. – Ще сімнадцятилітнім написав вірш, в якому просив: «Боги, дайте мені знак, коли треба буде йти захищати Батьківщину. А потім заберіть до себе мене…» Я тепер диву даюся, як він міг наперед це знати! Тож коли ми просили Максима лишитися вдома, він лише відповів: «Я йду за вас. Коли не я, то хто».
Максим Шимко кілька разів приїжджав на Майдан і загинув одним із найперших 20 лютого, рятуючи пораненого. Матір сказала, що син завжди повторював, мовляв, за лицарським кодексом ми своїх у бою не кидаємо. І от він став волікти побратима, інші хлопці з дерев’яними щитами побігли його прикривати, але снайпер не зволікав і вбив їх усіх. Максимові потрапив у сонну артерію кулею, яка вийшла аж під лопаткою.
– У нього нічого при собі не було, тільки квиток, що він приїхав з Вінниці, – далі розповіла пані Зоя. – А я, хоч була далеко, вдома, відчула, що він загинув. І коли сиділа перед телевізором, не відходячи від прямих трансляцій, то побачила черевики свого сина, він лежав, накритий, у Михайлівському соборі. Закричала тоді, що це наш Макс. Чоловік із сином Павлом, який залишився вдома тільки тому, що зламав напередодні ногу, а то й собі подався б на Майдан, втішали мене. Але ввечері нам стали приходити співчуття з усієї країни.
Зоя Семенівна не втомлювалася повторювати, яким добрим був її син, що міг останню сорочку віддати, а гроші для нього не важили нічого.
– Добрим і хорошим був мій Максимко, – не вгавала, плакала. – Дуже тяжко нам зараз. Боюся одного, хоча й вірю, що недаремно наші діти пішли. Молю Бога, щоби зажилося нам так, як вони хотіли. Всі, хто загинув, – світлі душі, – стала завершувати свою розповідь. – У кожного була особлива любов до України, вони хотіла добра і щастя для нашої держави.
Поховали Максима в лицарських обладунках, у могилу поклали щит, меч і шолом. Багато-багато людей прийшло попрощатися з земляком, тож похорон у Вінниці тривав аж сім годин.
– Я тих людей не бачила, бо тільки на руки синові дивилася, – зізналася мати. – Які вони були в сажі! – захлипала. – І я ті руки гріла, думала, що вони зігріються і він, – подих затамувала. А врешті продовжила: – Все казав: «Хочу, щоб пам’ять про мене лишилася». То в школі, де вчився, пам’ятну дошку вже встановили. У бабусі в селі хочуть вулицю його іменем назвати, а знайомі скаути – загін. Житиме пам’ять про мого синочка, як він і хотів.
Наостанку пані Зоя розповіла, що двом знайомим дівчаткам в одну ніч приснився однаковий сон. Буцімто пшеничним полем іде Максим у полотняній сорочці. Небо вгорі голубе-голубе і він гладить руками вершечки колосків.
– Можна зрозуміти, що то – жовто-блакитний прапор, – проаналізувала мама сон. – Тобто всі герої Небесної сотні бережуть Україну й не дадуть, щоб сталося в нас іще щось дуже прикре... gnv4
***
– Дорогі рідні, знайте, ми ніколи не осоромимо честь і славу хлопців, які віддали життя за кожного з нас, – мовив на Майдані сотник Олександр Воробйов. Чоловік говорив натхненно й переконливо. – Повірте, ми ніколи не залишимо ні вас, ні ті ідеї, за які боролися разом з хлопцями… Ви народили героїв нації, воїнів, у яких сміливості було в тисячу разів більше, ніж у всіх нас разом! Тому ви заслуговуєте шани на все подальше життя. Народ України буде жити щасливо лише тому, що Небесна сотня заклала початок правди на цьому острові свободи в центрі Києва. Вони дали нам надію. І ми в свою чергу пронесемо їхню славу і честь до кінця своїх життів.
Слава Україні!
Героям слава!

Жанна Куява

gnv5



http://www.xn--seocanavar-6ub.com/

http://www.xn--saekimimerkezi-hjb.web.tr/sac-nakledilmesi-sac-ekimi-hakkinda/

http://www.xn--burunestetii-nyb.web.tr/12-2/

https://twitter.com/estetik_int

https://plus.google.com/+EstetikInternationalcomtr/

https://plus.google.com/+BahadırBaykalDr/

Burun Estetigi Ameliyati istanbul Turkey - http://www.xn--burunestetiirevizyonu-j4c.web.tr/

Kurumsalseo.web.tr