Упрощенная HTML-версия
47
■
Оксамит
гість номера
Вивчення іноземного досвіду в поєднанні з
власною практикою, набутою різними державними
інституціями (РНБОУ, НКРЗІУ, СБУ, МВСУ, МОУ,
ГШ ЗСУ, СЗРУ, МЗСУ та ін.) після узагальнення та
аналізу дозволили дійти висновку, що несерйозне
ставлення до такої проблеми, як «захист кіберпрос-
тору», може коштувати занадто дорого для держави
та її громадян.
Формування за кордоном прийнятної для іно-
земної спільноти думки про особливу небезпеку зі
сторони середовища «хакерів» із пострадянських
країн стало одним з чинників визнання країнами
– членами НАТО у Стратегії розвитку Альянсу
до 2020 року кіберзагроз рівними за негативними
наслідками із загрозами військової агресії, що до-
зволяло застосовувати збройні сили у відповідь на
кібератаки.
На адресу України з інших держав надходили
систематичні обвинувачення щодо причетності на-
ших громадян до проведення кібернетичних атак на
банківські структури, державні установи, до розпо-
всюдження погроз терористичного характеру тощо.
Ми відчували, що тиск на Україну з-за кордону
посилювався, тому пріоритетом у нашій діяльності
стало відвернення від держави обвинувачень, які
здебільшого були безпідставними, шкодили її між-
народному авторитету та іміджу.
Між тим, одночасно відчутними були і про-
типравні дії вітчизняних кіберзлочинців у межах
держави.
Систематичні проникнення в системи дис-
танційного банківського обслуговування, зняття
коштів з банківських карток, розробка шкідливих
програмних продуктів (вірусів) ставали дедалі час-
тішими і зухвалішими.
На жаль, до цього процесу долучалось усе біль-
ше представників талановитої молоді. Багато з них
навіть не усвідомлювали, що беруть участь у проти-
правній діяльності, відпрацьовуючи лише окремі
сегменти програмного забезпечення. Також вони
не усвідомлювали і незаконне походження коштів,
отриманих за виконану роботу, що додавало ситу-
аціям, в які вони згодом потрапляли, ще більшого
драматизму. У повсякденній діяльності нерідко
доводилось відчувати до таких молодиків почут-
тя щирого жалю. Тому ми намагались підходити
до кожної такої особи максимально об’єктивно та
притягнення її до відповідальності виключно за на-
явності реальних порушень перед законом.
При цьому жодного громадянина України не
було передано за обвинуваченням іншої держави,
оскільки це заборонено не тільки вітчизняним за-
коном, а й власною совістю.
Але ж головне завдання, порушене перед на-
ми, – не тільки забезпечити невідворотність по-
карання, а й зберегти для суспільства його наці-
ональний інтелект та здорову правову свідомість
молоді, а також відвернути претензії інших дер-
жав до України. Сплановано низку етапів, насам-
перед, демонстрацію партнерам спроможності
державної правоохоронної системи ефективно
реагувати на існуючі кіберзагрози міжнародному
правопорядку, що мало визначальне значення для
підвищення авторитету нашої держави на між-
народному рівні як спроможної співпрацювати
на рівноправних засадах у рамках колективної
системи міжнародної безпеки. Більшість гучних
кримінальних справ, порушених за матеріалами,
отриманими в ході проведення спільних з іно-
земними партнерами спеціальних операцій, після
їх висвітлення у вітчизняних та іноземних ЗМІ,
та особистого обговорення з керівниками низки
іноземних партнерських спецслужб та НАТО,
створили позитивний інформаційний ефект для
нашої держави.
Як результат цих напружених та професійних
заходів країнами – членами НАТО заходи, що були
вжиті українськими фахівцями, отримали високу
позитивну оцінку урядів багатьох країн. Україна
визнана їхнім партнером у сфері боротьби з кібер-
загрозами, що стало реальною дипломатичною
перемогою.
Втім попереду необхідно зробити ще чимало,
оскільки єдина загальнодержавна система протидії
кіберзагрозам досі не створена.
Насамперед, для цього необхідні законодавчі
ініціативи в частині або розробки окремого законо-
давчого акту «Про кібернетичну безпеку України»
(до речі – низка варіантів такого законопроекту вже
розроблена), або внесення змін у вже існуючі за-
кони.
З огляду на транснаціональний характер кібер-
загроз потребує вирішення питання узгодження ві-
тчизняного законодавства з міжнародними актами.
До Конвенції про кіберзлочинністьУкраїна приєд-
налась у 2005 році.
Впроваджуючи першочергові заходи з ураху-
ванням інтелектуального потенціалу української
нації можна впевнено стверджувати – ми не будемо
«пасти задніх».
Сподіваюсь, що тема інформаційної безпеки
буде цікавою читачам і набуде на шпальтах «Окса-
миту» подальшого розвитку.
■
Під час двосторонніх
консультацій
Україна—НАТО