(історично-детективна поема-кліп) фрагмент
Не плач, що це закінчилося – посміхнися, що це було.
                                            Габріель Гарсіа Маркес

Stanіslav Bondarenko  Majdani і magnati33-Й ДЗВІНОК ВІД МАТЕРІ,
або Не збрехати після смерті
З ночі вона почала набирати
мобілку сина – мовчить Майдан,
сина хоче почути мати:
калатає серце – снився «тюльпан».
Чує дзвін половина сотні –
з першого по тридцять третій дзвінок:
а відповідати страшно сьогодні –
хай ще їй побуде живим синок.
Хай не зна: лиш іншими голосами
відтепер мобілка їй відповість…
На лежачім – нетанучий сніг, як саван.
Всі вросли в Майдан, приховавши вість.
А хтось вірить, що материнська сила
дзвінка того ще розбудить сина.

ПЕРЕМОГА І ПОГАР
      Зі щонічника майданівця Івана. Щастя жити посеред Хрещатика у наметі донецькім! Влада закрила метро, яке перевозить щодня три мільйони, мотивуючи це загрозою терактів – насправді закрили, щоб народ не міг дістатися на Майдан. Паралізували все місто, і так триває три доби. Якби знаття, що ті, хто «покрỳчє», – такі покручі, і що втратимо сто побратимів убитих ще й викрадених «під патронатом» сина узурпатора та інших спонсорів терору, і що за три місяці проживемо тридцять років!.. І ховатимемо щодня по кілька героїв «Небесної сотні». З 18-го лютого влада почала відверто стріляти – на ураження: снайпери сиділи навіть на даху Нацбанку й ближче – в готелі «Україна», який раніше називався «Москва», а біля Жовтневого палацу моталися мобільні групи з АК. Якби вдалося ще восени на кожну владно-бандитську шию накинуть палену автошину, були б живими батьки й сини! Ця сотня смертей переповнила чашу нашого гніву: ранком 22-го лютого збиралися нехай і ціною життя штурмувати Адміністрацію през-а.
      Але… през утік! Зек утік зі страху! Це з’ясувалося вранці, коли на все готові відчайдухи пішли брати владне кубло… Скрізь пахне паленим, а на бруківці осів товстим шаром погар. До ночі виносили вбитих і поранених з готелю «Україна», їх несли до Михайлівського Золотоверхого, який став і тимчасовим шпиталем. Загинули ж майже діти, як під Крутами: студенту Устимчику Голоднюку було 20, Романчику Гурику 19, а Назарку Войтовичу 17 літ – особливо боляче вдивлятися в його красиве найюніше обличчя! Хтось іще кілька годин тому біг виручати побратима і, підібравши пораненого, отримував свою кулю. Ставалися й дива: дівчина-волонтер Леся, яка врятувала не одного, сама отримала кулю снайпера й написала в смартфоні, що помирає й прощається з усіма, але, дізнавшись про це, Майдан відмолив її в Бога: помираюча ожила!..
Тисяч сто людей нині проводжали на Майдані одразу двох загиблих – одного зі Сходу, з Луганська чи Краматорська, й західняка, які померли від ран. Все кипить у мені. Хоч поет
і не радив вірші придумувать, звільню душу, – запишу-таки, бо самі придумалися рядки:

 

Лежать – блаженні і невинні.
Стоїть мовчання нелукаве.
І – громом: «Слава Україні!»,
і відгомін – «Героям слава!»

Ця гречна галицька галузка
на древнім древі України
і східна ця – не вся ще
в друзках –
сплелися майже
при корінні…

 

Однаково важкезні труни,
за кожним по сто тисяч плаче,
і натяглись між нами струни,
тепер за кожним
«Плине кача».

– Хіба не рано вам до раю? –
питають шахта й верховина.
І грім: «Герої не вмирають!»
А шепіт вуст при домовинах:
«Смерть ворогам!»…

 

     Зі щонічника майданівця Івана. Останній запис. Навіть новий наш прем’єр Арсеній Яценюк визнав, що «відставав на три кроки від громади Майдану». І коли ж нова влада надолужить відставання? Повертаюся на Донбас: нема сил терпіти – особливо після телесюжету про те, як Одеський митрополит московського «розливу» роздає сепаратистам у храмі зброю. Далі були кадри, як моспатріарх Кіріл привіз із Афону святу ікону «Дари волхвів» і зустрічається з іще презом Янеком – на Донбасі й у Криму. Показова навіть не сама змичка з роспатріархом-олігархом, який торгував безакцизним тютюном та горілкою, труячи вірян, – найцікавіше, що довірили взимку охороняти ікону з Афону тому самому… фашисту Гіркіну (поганяло Стрєлок), який, паралельно працюючи на ФСБ й зустрічаючись з «групами підтримки», сепаратистами-бандюками, вів підготовку до створення ідіотської ДНР з двоногими колорадськими жуками та «колорадськими лєнточками» – ще й консультується з шефом російських фашистів Баркашовим, який дає свої вказівки. Чому помовчують Меркель, Обама, Оланд – може, світ втрачає розум?..
«Сьогодні Іван покине Майдан» – пишу про себе в третій особі: пора додому, бо там – туман з вогнем – отруйнішим в кожній спробі.
Найнезбагненніше: як той народ, який народив Толстого і Достоєвського, Чехова і академіка Сахарова, за 15 років перетворено гебістом-рашистом на народ-ідіот, що підтримує його в масі своїй?! Чи є цьому прощення і якесь пояснення?.. Україні потрібні президент і контрнаступ, а Європі – антипутінська коаліція, якщо Європа не хоче бути знов у лайні!.. Майдан – серце світу, і невже світ схильний до суїциду?..
Треба не забути вдома знайти важливі сліди: спитати діда, якого вчив мови й літератури молодий Василь Стус, про давню підлість Донбасу. Я щойно дізнався про таке: якось зайшов Стус до їдальні й замовляє обід, а якісь придурки із черги (невже шахтарі?) кажуть: «Шо ж ты, падла, не говоришь на человеческом языке?» Почалася бійка… Треба дізнатися: хто були ті люди, і де це сталось? Як їм пояснити, що весь цей затхло-збродний, «гонящий порожняк» Донбас мізинця Стусового не вартий?!

Станіслав БОНДАРЕНКО

 



Web Tasarım Ajansı