Враз вибухнув світ – просто неба трагічністю попіл.
Відтінків не буде, сьогодні на колір табу.
Сьогодні весна, розірвавши заплутані стропи,
Розгойдує землю, жене божевільну юрбу.

Весна, як весна – тільки ревом просякнуті лиця.
Вночі запах крові, горілої гуми і ран.
І давиться зойком, і пружиться зойком столиця,
І молиться небу самотній отець-ветеран.

Таке вже було – посвист куль, зло, перевертні-вбивці.
Останню надію розплющено – цвях у труні.
Пророчим рахунком спливають прощальні седмиці.
Небесний віщун відліковує сплачені дні.

Цей звір звідусіль, він колись називав мене братом –
Зажерливий, дикий, наповнений жовчю війни.
Він втрачений розум, що марить своїм автоматом,
Він збочене сім’я, породження світу пітьми.

Все має кінець, і війна з часом стулить повіки,
І привид-хижак затремтить перед сяйвом добра.
Та тільки сьогодні від остраху туляться діти,
Біжить, не спиняючись, мчить божевільна юрба.

Сергій Грабар,
2 травня 2014р.

***

До слова, 2 травня 2014 року, коли народився цей вірш, в Одесі у сутичках після збройного нападу на ходу за єдність України загинуло 46 осіб, близько 200 поранено. Більшість потерпілих - у пожежі в Будинку профспілок, де активісти антимайданівського руху спробували сховатися після масштабного зіткнення на Куликовому Полі.

f9ef67ef3ed942628b09cbdd432bc7cc



Web Tasarım Ajansı