Підтримай армію України!

допомога-арміїДвоє чарівних дівчат, які колись пліч-о-пліч працювали у сфері спортивного маркетингу, нині створили Фонд «Підтримай армію України» й так само злагоджено і самовіддано працюють на благо цілісності країни. Голова правління Анна Сандалова та координатор громадських ініціатив Ірина Онікієнко попри свій щільний графік і «східні відрядження» знайшли час поспілкуватися з кореспондентом журналу «Оксамит» Оксаною Дмитренко…

допомога-арміїДвоє чарівних дівчат, які колись пліч-о-пліч працювали у сфері спортивного маркетингу, нині створили Фонд «Підтримай армію України» й так само злагоджено і самовіддано працюють на благо цілісності країни. Голова правління Анна Сандалова та координатор громадських ініціатив Ірина Онікієнко попри свій щільний графік і «східні відрядження» знайшли час поспілкуватися з кореспондентом журналу «Оксамит» Оксаною Дмитренко.

– Дівчата, будь ласка, розкажіть, а як, власне, виникла ідея створення фонду?
Анна: – Одного суботнього ранку мій друг Володимир Ар’єв, народний депутат, створив групу у ФБ і зробив мене її адміністратором. Ніхто нічого не пояснював, діяти потрібно було швидко. Перші, кому була скерована наша допомога, – військові з Криму, потім кияни, які після звільнень-призначень-перепризначень Міністерства оборони України тижнями просто були голодними. Потім потреб виникало більше і ми підлаштовувалися під них з наміром виконати. Діяти завжди потрібно було оперативно й рішуче. Часу на роздуми не було.
Ірина: – У нас спочатку була дія. Анна після весняних подій у Криму разом з Олегом Сенцовим зайнялися вивезенням військовослужбовців, які хотіли працювати на материковій частині України: починаючи від транспорту й закінчуючи поселенням. Коли подія набула розголосу й почали надходити великі кошти, пані Анна вирішила створити фонд, щоб працювати офіційно в рамках закону. Військові, яким допомогли переїхати з Криму, поповнили лави армії й нині перебувають в АТО. Для них і була скерована перша допомога.
– Якими були перші акції зі збору коштів і провізії для бійців АТО?
І. – Великі компанії надавали допомогу адресно, тобто конкретним батальйонам чи конкретним людям. Я не вмію просити гроші, але вмію організовувати людей. Так виникла ідея заснувати акцію «Зігрій солдата в зоні АТО» й задіяти волонтерів у гіпермаркетах Метро та Епіцентр для допомоги нашим бійцям. Більшість покупців скептично ставилися до готівки, проте охоче наповнювали кошики потрібними речами. Нам є чим пишатися: за п’ять місяців ми зібрали допомогу на 4,5 млн грн.
А. – Фотозвіти у ФБ допомагали нарощувати масштабність, люди нам довіряли. Я досі спілкуюся усіма можливими способами, якщо в людей виникають питання. У зв’язку з різницею в часі з діаспорою доводиться спілкуватися вночі. Але вони дуже активно нині допомагають.
– Як змінюється волонтерська динаміка з часом? На перші акції відгукувалася велика кількість як волонтерів, так і охочих допомогти воїнам. Поступово ця активність згасала. З чим ви це пов’язуєте?
А. – Я не відстежую синусоїди спадів і підйомів. Є потреби, і я їх вирішую. Є певна сума, я думаю, що найнеобхідніше придбати, є більша сума, знову думаю про най-найнеобхідніше. Але треба хотіти зробити набагато більше і бути впевненим, що зробиш набагато більше, тоді й легше знаходити фінансування.
І. – Ми звикли допомагати тоді, коли щось нагальне станеться, тоді й активність більша. Крім того, спостерігається така тенденція: люди «розпорошують» свою допомогу на декілька акцій різних фондів та організацій. Якщо людина один раз щось поклала в кошик в одному місці, вдруге вона туди вже нічого не покладе, бо вважає, що свій внесок вже зробила. Усе має свій цикл, тому й відбувся певний спад активності. Але зауважу, що вже прийшла нова хвиля волонтерів. Люди навчилися жертвувати. Після закінчення війни, впевнена, кожен українець за виробленою звичкою допомагатиме нужденним.

волонтери

– Як Фонд «Підтримай армію України» співпрацює з іншими волонтерськими організаціями та об’єднаннями?
А. – Асоціація волонтерів налічує понад 20 організацій. Але в нашій справі не потрібна особлива координація. Це утопія, що вбиває волонтерський рух. Не потрібно ділити зон відповідальності. Особливість волонтера в тому, що він знаходить якусь потребу та шляхи її реалізації.
– Анно, Ви є в ТОП-100 найвпливовіших жінок України, Вас нагороджено орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Як Ви до цього ставитеся?
А. – Це приємно, коли діяльність помітна. Але мені це допомагає збирати більші кошти. Після одного з постів про цей рейтинг надіслано 200 тис грн. Добре, коли звання й регалії можна перевести в проекти, які тут же можна реалізувати.
– У грудні Україна відзначала Міжнародний день волонтера. Чому волонтер здебільшого має жіноче обличчя?
І. – Українки – дуже сильні жінки, це тил нації. Вони люблять сильних чоловіків, тому й допомагають їм. Жінки можуть нагодувати солдата, одягнути, тому це сприймається емоційно. Але потужнішими волонтерськими організаціями є чоловічі, оскільки вони вже без емоцій холодно займаються зброєю і транспортом.
– Анно, наскільки емоційними є поїздки на Схід України, зустрічі з вояками, дорога додому?.
А. – Перед поїздкою максимально хочу все встигнути, адже буває так, що планується одна машина, потім дві, а ввечері їде три. Тому ми ще встигаємо когось долучити, щось докупити, тобто на емоції часу взагалі немає. Я люблю дорогу туди, а назад – ні. В дорозі так само в голові постійні підрахунки і логістика. Зате є час в машині поспілкуватися з братом, з яким за все життя стільки не говорила. З водієм постійно потрібно розмовляти, іноді я й сама сідаю за кермо, щоб підмінити хлопців. У дорозі вже планую наступну поїздку. А на місцях теж немає часу на емоції та враження. Шалений життєвий ритм, тому що світловий день короткий, дороги жахливі й треба багато встигнути. Вважаю частиною своєї роботи пригорнути й чмокнути в щічку кожного бійця. Десь нас можуть погодувати чи пригостити кавою. Все спілкування здебільшого по телефону. Іноді там доводилося ночувати й чути голос війни. Більше емоцій виникає, коли їдеш назад і перетинаєш останній блокпост. Їдеш з волонтерська-допомогавідчуттям, що залишаєш когось у небезпеці. Дуже хвилююся за наших воїнів і не розумію, навіщо ця війна, а з іншого боку, думаю, що за інших життєвих обставин я б ніколи не зустріла цих людей. Але треба повертатися додому вирішувати наступні завдання й складати нові списки.
– Які подальші перспективи й плани фонду?
І. – Сайт «Одна сота» – проект на підтримку інших соціальних ініціатив, оскільки не всі компанії мають дозвіл на підтримку армії. Це буде допомога людям похилого віку, які не можуть виїхати із зони бойових дій, дітей-сиріт, які перебувають в жахливих умовах, допомога лікарням у зоні АТО.
– Діти війни – це нове покоління українців. Яким воно буде?
А. – Мої діти ставляться до цього спокійно. Без надемоцій. І це правильно.
І. – Це набагато свідоміші діти, ніж ми були в їхньому віці. Ми якось швидко забули Другу світову війну, тому я хочу, щоб ці діти пам’ятали про нинішні події в Україні, не потрібно від них приховувати інформацію. Їм варто пояснювати, з ким потрібно бути друзями, а кого триматися осторонь. Вони повинні знати про тих, хто був на Майдані, хто був на війні, хто є друг, а хто ворог. Важливо, щоб підростаюче покоління з розумінням ставилося до солдатів, до їхніх дій і вчинків. Радію, що підростають справжні патріоти.
– Дівчата, чим будете займатися після перемоги?
І. – На півроку поїду в Азію. Це моя слабкість. Навіть між Майданом і війною я встигла злітати туди, тому мені Всесвіт і дає сили це все пережити.
А. – Хочу відпочити від роботи. Я у вересні 2014 року звільнилася з роботи, щоб приділити увагу сім’ї та дітям. Щоб частіше бувати в школі, щоб відвідувати з дітьми гуртки. Але в країні багато роботи щодо вироблення філософії збереження миру, а з таким п’яним сусідом під боком перемога буде не скоро. У мене колись був такий сусід, який мало не щодня про себе нагадував: то троячку просив, то ще щось, то намагався щось зламати. Тому Україні потрібен потужний кордон, новий рівень військового оснащення не з позиції війни, а заради збереження миру. Роботи дуже багато. Ніхто не знає, що і як буде далі. Але в суспільстві потужне волонтерське єднання з військовими варто того. У волонтера, який свідомо обрав цей шлях, немає фінішу, він повинен тільки нарощувати сили й можливості. Зупинятися не можна.

Leave a Reply

You can use these HTML tags

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

  

  

  

*

code