DSC 8199

В Україні маємо безліч проблем, усунути які неможливо без утвердження народовладдя.


Перед проголошенням незалежності вважалося, що Україна має велечезні можливості для швидкого розвитку, а отже для заможного життя народу. Спливали роки, становище погіршувалося, економіка занепадала. Гучні заяви цілої череди урядів України про доленосні реформи завершились розгулом олігархічних кланів і похороном ними української мрії про Сильну Соборну Україну.

Так сталося тому, що виснажений генетично, психологічно, світоглядно, а отже цивілізаційно, та привченний совєтським тоталітаризмом до покори і терплячості народ, не в змозі був вирішальним чином втручатися в державні справи. Через це нині бідність та інші смертоносні явища вивели хліборобську Україну ледь не на перше місце в світі за темпами вимирання людей. Маємо катастрофічну демографічну ситуацію.

Але це ще не все. На початку червня Президентом України радісно заявляється про надання Євросоюзом Україні безвізового режиму. За 10днів в Європу подалося понад 20 тисяч, переважно, наших молодих співгромадян. Нібито велика перемога. Насправді, є небезпідставне побоювання, що значний відсоток молоді може й не повернутися до рідного краю. Кому вигідно, щоб молодий творчий потенціал вкладався в чужі економіки, а не в розвиток України. Кому? Постаріють їхні батьки, звідки прибуде пенсійне забезпечення? То може не радіти, а плакати треба? Адже ж це, справді страшно, зважаючи на ту ж катастрофічну для нас демографію.

Тим часом, на кількох телеканалах відбуваються щоденні політичні теревені. Говорять і обговорюють, балакають і патякають. Інколи, навіть докоряють народу за те, що народ, наприклад, не вміє правильно обирати владу. Але нічого не міняється, оскільки народ дійсно не готовий «здійснювати владу беспосередньо».

Повторюю – ця неготовність витікає із колоніального і тоталітарного минулого, коли народ із багатовікового стану творця був доведений до стану покірного і терплячого до наруги споживача. Іншими словами, головні труднощі України витікають із невміння народу бути державотворчою спільнотою, що передбачено ст. 5. Конституції України. Це означає, що головна особа держави, тобто,– народ, позбавлений функціональної можливості бути, згідно Конституції України «носієм суверенітету». За таких умов бариги без особливих зусиль узурпували владу. Тому і маємо плутократію.

Тобто, маємо такий стан відносин суспільства і держави, який не узгоджується з принципами ДЕМОКРАТІЇ. Адже ж демократія і неготовність народу до вмілої участі у державних справах – речі несумісні. Відсутність народовладдя – запорука розгулу чиновницької розперезаності. Ось чому в Україні розгульно почувають себе корупціонери, фальсифікатори, маститі злочинці, інші смертоносні явища, а як наслідок панує бідність і стрімко зменшується чисельність населення.

Між іншим, в Конституції України мало б бути передбачено вжиття надзвичайних заходів, в разі, якщо смертність в країні значно перевищує народжуваність.

Проте, ні Президент України, що є гарантом Конституції України, ні ВРУ не здійснюють жодних кроків для припинення катастрофічного вимирання українців. Якщо влада не здатна збагнути, що Україна злетіла з рейок і летить в прірву, то вона нікчемна, якщо ж усвідомлює що відбувається, то – злочинна. На тлі цього неймовірного становища розмови про реформи є звичайнісінькими заморочками, які придумуються винятково для збереження олігархізму, а, насправді, олігархічного конвеєра вбивства української нації. Майданні (недовершені) революції не можуть змінити становища, оскільки направлені лише проти режимів, які стоять на сторожі олігархату, а не проти джерела лютого зла – олігархату. По суті, вони лише створюють яскраве враження боротьби зі злом.

Дві революції не подолали режиму олігархів тільки тому, що вістря цих революцій були направлені не на усунення олігархізму, а на повалення режимів Кучми і Януковича. Водночас народ в цих революціях виконував роль руйнівника і зовсім не був готовим до державотворчої роботи. Нині наростає невдоволення народу і тому можливий третій Майдан. Переможним він буде за умови, коли достатнє число людей оволодіє вмінням «здійснювати владу беспосередньо».

Тобто, коли народ нарешті виконуватиме повноваження, передбачені ст. 5. Конституції України. Зізнаюсь, що це найскладніше завдання, яке полягає в необхідності перевести народ із пасивного стану споживача до стану головного зодчого країни. Для того, щоб це сталося в одному процесі мають відбутися одночасно дві революції. Одна з них має приборкати олігархат, а інша – має змінити свідомість народу, що надасть йому можливість брати пряму участь в державних (місцевих) справах.

Тільки після цього в Україні можуть розгорнутися події по встановленню народовладдя, передбаченого Конституцією України.


Анатолій Марущак


25 червня 2017 року



Web Tasarım Ajansı