Тамара Маркелова


Увага до самопроголошеної невизнаної світом Придністровської Молдавської Республіки то загострюється, то вщухає. Зрозуміло, що тут не діє «принцип рівних інформаційних можливостей», тому заповнити ці прогалини на запрошення президента ПМР Вадима Красносельського прибули представники українських медіа ресурсів: УНІАН, «1+1», «ICTV», суспільно-політичного видання «Оксамит». Під час прес-конференції президент зокрема зазначив, що навколо Придністров'я створюються міфи і громадяни України, Росії, Молдови, мають недостатньо інформації щодо життя у республіці. На його думку українські журналісти повинні побачити Придністров'я на власні очі, поспілкуватися з громадянами, президентом, відвідати установи, підприємства, заклади культури та освіти. «Я завжди кажу про те, що Придністров'я відкрите для світової спільноти. У мене є правило: незручних питань для мене не існує». Хоча останнє твердження у мене викликало сумнів. Але про це трохи згодом.
Нагадаю, що ця квазідержава була проголошена 2 вересня 1990 року як Придністровська Молдавська Соціалістична Республіка зі столицею у Тирасполі, а 5 листопада 1991 року перейменована у Придністровську Молдавську Республіку (ПМР). Це сталося в результаті геополітичних процесів, які передували розпаду СРСР. Радянська імперія як моногенний організм деградувала, союзні республіки більше не могли й не хотіли залишатися за «залізною завісою». Засудження та визнання сумнозвісного пакта Молотова-Ріббентропа юридично неспроможним і недійсним згідно з рішенням історичного II З'їзду народних депутатів СРСР від 24 грудня 1989 року стало початком «параду суверенітетів» та гострих міжнаціональних конфліктів.
23 червня 1990 року тодішня Верховна рада Молдавської РСР прийняла рішення про вихід зі складу Радянського Союзу. Також визнала нікчемним пакт Молотова-Ріббентропа, за яким СРСР у 1940 анексував частину Румунії, а саме Бесарабію (сучасна Молдова). Тоді, 2 серпня 1940 року, в результаті злиття Молдавської Автономної РСР (сучасне Придністров'я), яка існувала з 1924 року у складі Радянської України, та анексованої Бесарабії й була утворена Молдавська Радянська Соціалістична Республіка.
Я не випадково роблю цей короткий екскурс в історію. Хочу звернути вашу увагу на роль Росії у цій історії. Коли ПМР заявила про бажання бути окремою суверенною державою, це рішення не визнали ні Верховна Рада СРСР, ні жодна із радянських республік, у тому числі й РФ, ні, тим паче, країни світу. Прийняття Молдовою Закону «Про повернення молдавській мові латинської графіки» та оголошення молдавської мови офіційною в політичній, соціальній та культурній сферах і стало тим запалом, від якого спалахнув вогонь трагічних подій у Бендерах влітку 1992 року. Сепаратистські настрої роздмухувалися на тлі захисту російськомовного населення, яке «страждало» від етнічних, релігійних, мовних, культурних конфліктів. Втрачати Придністров'я, а тим самим і можливість контролювати весь південно-західний регіон Росія не могла. Фактичними військовими діями 14-ї армії під командуванням генерала Лебедя Росія взяла під контроль територію ПМР. Політики в черговий раз розіграли карту Придністров'я, а розрахувалися за це життями простих жителів, яких втягнули у силове протистояння. У результаті зіткнень загинуло близько тисячі людей, поранено понад тисячу, десятки пропали без вісті. Свою присутність у регіоні Росія зберегла. 21 липня 1992 р. між Молдовою та РФ було підписано Угоду про принципи врегулювання конфлікту в Придністров'ї. Органи місцевої влади потрапили під контроль Кремля. Сьогодні Росія продовжує використовувати різні форми боротьби за збереження свого впливу – від військово-фінансового до інформаційного.

Пряме фінансування Придністров'я Росією офіційний Тирасполь не підтверджує

За чию історію, чию рідну мову і культуру  боролися чверть століття тому

За чию історію, чию рідну мову і культуру  боролися чверть століття тому? - фото "Оксамит"


Ось що сказав з цього приводу на прес-конференції чільний президент: «Росія не фінансує Придністров'я. Вона може допомагати, але це різні речі. Є підтримка пенсіонерів: це одноразові виплати соціального характеру. Придністровський бюджет Російською Федерацією не фінансується. Є допомога по лінії газової складової. Ви знаєте, що в Придністровській Молдавській Республіці введені газові преференції для пенсіонерів? Пенсіонери та інші представники соціально незахищених верств (це близько 200 тисяч чоловік) в межах соціальної норми отримують газ безкоштовно. І в зимовий період часу отримують 1000 кубів безкоштовного газу для опалення свого житла. Звідки цей газ? Ми не беремо російський газ і не роздаємо його безкоштовно. Придністровська Молдавська Республіка бере участь в транзиті газу через свою територію до Європи. Природно, Російська Федерація розраховується з нами газом за даний транзит. Ми частину цього газу розподіляємо серед наших громадян. Звичайно, ми могли б цей газ монетизувати, включити в бюджет, як це роблять інші, але ми вважаємо справедливим розподілити цей газ на соціально незахищені верстви населення. Тому говорити, що ми роздаємо направо і наліво російський газ, неправильно. Ми дотуємо громадян тим, що ми заробили. Це наше право».
Та не секрет, що Придністров'я залежить від імпорту російських енергоносіїв, інвестицій, фінансової допомоги, торгівлі. Щомісяця з Росії до невизнаної республіки надходить транш у 10 млн дол., який місцеве керівництво використовує на соціальні потреби. За період так званої незалежності Придністров'я історичні борги за російський газ перевищують 6 мільярдів доларів. Молдова відмовляється оплачувати ці борги «Газпрому». Досі не досягнуто консенсусу у переговорах по цьому питанню. Президент Молдови Ігор Додон заявив: «На сьогодні наша позиція чітка: ми не будемо оплачувати те, чого не споживали». Хоча зважаючи на запопадливі рухи молдовського лідера перед Росією останнім часом, є вірогідність того, що борг буде анульовано.


Є трикутник зі спільними кордонами - Україна, Молдова, ПМР. А що там робить «їх мать» Росія?


З 1992 року у ПМР базується обмежений контингент російських військ. На даний час це понад півтори тисячі військовослужбовців. Їх офіційна місія полягає у здійсненні охорони значної кількості військових арсеналів – це майже 40 тисяч стрілецької зброї та понад 21 тисяча тонн боєприпасів, які й досі залишаються в районі селища Ковбасна ще з часів Радянської армії. Також російські війська на території самопроголошеної республіки представлені миротворчими підрозділами чисельністю близько 300 осіб, які спільно із миротворцями Придністров'я і Молдови здійснюють контроль за мирним процесом у зоні молдовсько-придністровського конфлікту. Слідкують за дотриманням миру на Дністрі і представники з України. Вони входять до складу об'єднаної контрольної комісії у якості військових спостерігачів.
Придністровська сторона наголошує на ефективності такого формату збереження миру, але не всі учасники погоджуються із цим твердженням. Є трикутник зі спільними кордонами – Україна, Молдова, ПМР. А що там робить «їх мать» Росія? Зберігає за собою статус-кво з метою забезпечення подальшої військової присутності в Придністров'ї, спекулює на «миротворчості» та відмовляється вивести свій військовий контингент, порушуючи тим самим Декларацію Стамбульського саміту, а саме: зобов'язання Російської Федерації вивести свої сили з Придністров'я ще до початку 2004 року. Завдяки військовій, економічній та політичній підтримці протягом 25 років здійснює контроль території та вплив на адміністрацію ПМР, яка в свою чергу повністю зорієнтована на Росію.


Збройні сили ПМР


Потрапити у розташування регулярних збройних сил ПМР чи хоча б наблизитися до місця їх дислокації нам звісно не вдалося. Про власну армію республіки розповів президент: «... Успіх будь-яких збройних сил визначається не кількістю, а якістю – дисципліною і мобілізаційною готовністю. У Придністров'ї мобілізаційна готовність дуже висока. Крім людей, які носять погони, ми можемо в разі потреби закликати до Збройних сил тисячі людей, які готові захищати Придністровську Молдавську Республіку ( 25-30 тис., прим авт). Що стосується самих Збройних сил ПМР, то у нас зараз йде тенденція до створення привабливої армії. З ініціативи Президента за підтримки Верховної Ради введені деякі нововведення, які відрізняють нашу армію від української, російської, молдавської. У нас для солдатів-строковиків встановлений робочий день: у будні з 8 до 18 години. Наряди, посилення, звичайно, збережені, але 80 % військовослужбовців кожен день ходять додому. При цьому служать у нас рік. Наступний момент. Якщо в Збройні сили призивається студент, то він, проходячи службу в армії, наступний рік навчається заочно, на бюджетній основі, з наданням двох відпусток на сесії. Це створює хороший імідж Збройним силам республіки. Ми повинні прагнути не до роздування збройних сил, а до поліпшення їх якості і високого рівня мобілізаційної підготовки. Чим ми і займаємося».


Економічна складова ПМР: відкрита та прихована


Під час розмови з нами Вадим Красносельський не без гордості розповідав: «Після розпаду Радянського Союзу ми зберегли держвласність на землю. Держава повинна ставитися до землі дбайливо, розподілятися між тими, хто обробляє землю і приносить дохід державі. У нас обробляється 98,5 відсотків всієї землі. Вона не простоює». До його слів я додам, що потрібно віддати належне людям, які свого часу зуміли зберегти і певний промисловий потенціал регіону. Попит на продукцію промислових гігантів залежить від попиту з боку Росії, ЄС, Молдови, України. Серед них Молдавський металургійний завод, розташований у місті Рибниця. Підприємство переробляє металобрухт, випускає сталь та металопрокат. На підприємстві працює 2000 осіб. Достатньо розвинена галузь приладобудування, АПК, рибні господарства. На підприємствах легкої промисловості зайнято близько 10 тисяч осіб. Тираспольська текстильна фабрика «Тиротекс» виробляє 6 мільйонів квадратних метрів тканини на місяць. Експортує в країни Європи, США, РФ. Взуття виробляють фабрики «Флоаре», «Тигина», «Софтшуз». Експортують до Японії, Америки, Європи, Італії.
Із промислових об'єктів нам було запропоновано відвідати Тираспольський винно-коньячний завод «KVINT», який має велику та багату історію і цього року відзначатиме своє 120-річчя. Це сучасне високотехнологічне підприємство щорічно випускає близько 20 мільйонів пляшок продукції, забезпечує робочими місцями 1200 працівників. Завод має власну сировинну базу, площа плодоносних виноградників підприємства сягає 2000 га. З усього обсягу виробленої продукції близько 40 відсотків реалізується у Придністров'ї і 60 відсотків становить експорт в РФ та інші країни світу. Весь експорт здійснюється через молдовську митну службу.
Це відкрита сторона економічної складової ПМР. Але є ще й прихована. Де ПМР з невизначеним статусом залишається своєрідною «сірою» офшорною зоною, де гуляє контрабанда товарами та зброєю і відбувається «втеча» капіталу за кордон. Віддзеркалення експорту до імпорту має значні розбіжності, коли йде співставлення даних митної статистики України та Молдови. Основні причини розбіжностей – це поставки на адресу молдовських підприємств, які знаходяться на території Придністров'я. Повний облік ввозу товарів придністровськими учасниками ЗЕД митними органами Молдови не здійснюється. У результаті придністровські еліти та їх партнери отримують від цих операцій немалі прибутки. Мабуть з огляду на це нещодавно президент України Петро Порошенко і прем'єр-міністр Молдови Павло Філіп відкрили молдавський пост на українському митно-пропускному пункті Кучурган. У перспективі на придністровсько-українському кордоні з'явиться ще 13 молдовських КПП.


Крим - це територія Російської Федерації. Ну що тут вдієш?

Прес-конференція Вадима Красносельського для українських та придністровських журналістів

Прес-конференція Вадима Красносельського для українських та придністровських журналістів


Цікаво прокоментував головний політик невизнаної республіки анексію Криму Росією. «Питання про те, чий Крим – це наслідок, а причина в іншому. Про причини я говорив. Це – геополітична катастрофа, яка сталася внаслідок зіткнення інтересів двох держав. За конституцією України, це територія, безперечно, українська. А згідно з Конституцією Російської Федерації, Крим – це територія Російської Федерації. Ну що тут вдієш?»


Влада Придністров'я


З моменту проголошення ПМР придністровці мали трьох президентів: Ігоря Смирнова, який у 1992 році просив офіційний Київ в особі президента Леоніда Кравчука прийняти Придністровську Молдавську Республіку під юрисдикцію України. Його президенство було найдовшим з 1991 по 2011; Євгена Шевчука відомого своєю втечею через Дністер до Молдови, що й досі знаходиться у розшуку. Був керманичем ПМР з 2012 по 2016. Нинішній президент Вадим Красносельський, обраний у січні 2017 року, вважає себе за національністю східним слов'янином з російським паспортом, хоча переконаний, що душа не має національності. А ще він впевнений, що визнання Придністров'я міжнародним співтовариством справа часу, і, що стабільність республіки для європейців важливіша її визнання.
У ПМР встановлена президентська форма правління. Судова влада підпорядкована виконавчій та загалом виконує волю органів влади. Верховна рада обирається у складі 43 депутатів, з них, як нам повідомили, 35 займають пропрезидентську позицію, 8 – представляють опозицію. У грудні 2013 р. у першому читанні ВР прийняла законопроект про застосування на території невизнаної республіки Російського федерального законодавства. У березні 2014 – попросила Держдуму Росії розробити закон, який дозволив би прийняти невизнану республіку до складу РФ. Нещодавно триколор Росії став другим державним прапором ПМР. У законі уточнюється, що таке рішення викликане прагненням «до вільного приєднання до Російської Федерації», вираженого в ході республіканського референдуму 17 вересня 2006 року. Відтепер він постійно на очах поруч із прапором ПМР – на будівлях та різних установах. Як бачимо, повільно, але впевнено...
Придністров'я унікальне тим, що сліди радянського минулого тут зберігаються і продовжують виконувати свою функцію. Символіка СРСР всюди: від державного прапора ПМР до штабу ДНД.


Кому цікавий Захід, нехай живе на Заході


«Я впевнений, що філософія «Русского міра» полягає в тому, що люди будь-якої національності можуть вільно себе почувати в будь-якому просторі «Русского міра», спокійно розвивати свої традиції, особливості, етнос, мову. На території Придністровської Молдавської Республіки проживають громадяни 35 національностей. Є громадяни Росії – саме етнічні росіяни. Їх близько 150 тисяч. Стільки ж етнічних українців. Є молдавани, болгари, гагаузи, євреї, німці, поляки, грузини, азербайджанці, вірмени, цигани. Кожна спільнота, кожен народ спокійно розвиває свою культуру, свою мову, і ніхто не обмежує право вільно розвиватися в цій частині. У нас на території Придністров'я ніколи не було національних конфліктів.
Чим ми, наприклад, відрізняємося від Молдови? Президент Додон каже, що на території Придністров'я живуть молдавани, тобто, виділяє титульну націю. А ми говоримо, що на території Придністров'я живуть громадяни Придністровської Молдавської Республіки, які представлені різними національностями, ніхто із них не виділяються (?У нас три державні мови – російська, молдавська, українська. По-моєму, саме філософія «Русского міра» уможливлює мирне співіснування людей різних національностей. Якщо взяти історію «Русского міра», як такого, то варто зазначити деякі дати: це 225 років входження Таврії і Малоросії до складу Російської імперії і 205 років входження Бессарабії до складу Російської імперії. Це ж вікові традиції «Русского міра». Цього не відняти. Ми всі колись жили в одній державі – в Російській імперії, потім в Радянському Союзі. Розділилися 25 років тому, а традиції, що складаються століттями, залишилися. Тому ми і говоримо про єдність з «Русскім міром». Про який ще світ ми можемо тут, на берегах Дністра, говорити?» – задав риторичне запитання журналістам президент самопроголошеної республіки.
Потім він висловив переконання, що у 90-х не було національного конфлікту, а в його основі лежало зіткнення саме Західного і Східного (Російського) світу. «Я не проти Західного світу, – заявив Красносельський. – Кожному своє. У кожного свій вектор. Кому цікавий Захід, нехай живе на заході. Мені цікаво жити в світі, який ми називаємо Російським (або Східним)». Як на мене досить дивна філософія як для президента країни, яка намагається бути визнаною світом.


Кожен повинен отримати своє і не може бути позбавлений свого


Намагаюся з'ясувати, як розуміти вислів президента «Кожному своє». Особливо в контексті красномовного плакату, що висить у музеї Бендерської трагедії: «Мы – приднестровцы! Нас не лишить истории, имени, родного языка, национальной культуры. ПМР тому гарантия». Звертаю увагу на це плакатне звернення та запитую гаранта за чию історію, чию рідну мову і культуру боролися чверть століття тому? І який зміст він вкладає у слова «Кожному своє». Виходить так, що у Придністров'ї кожному своє, але своє – не кожному». Це запитання президент назвав філософським і з зрозумілих причин довго філософствувати не став. Очевидно було незручно (запитання навіть видалено з відео звіту). А я знову повертаюся до розмови про бажане та дійсне.
Чинне законодавство ПМР декларує, що громадяни здобувають освіту однією із трьох офіційних мов. Наведу цифри у розрізі чисельності учнів за мовою навчання за даними міністерства освіти ПМР: російська – 40031 учень, молдавська – 4084 учнів, українська – 533 учнів, серед дошкільних закладів знайшовся тільки один український дошкільний заклад у м. Рибниця. Із 159 загально-освітніх закладів – 3 українські школи та 6 молдовських. І це, незважаючи на звернення до Європейського суду з прав людини про закриття шкіл та переслідування за мовними ознаками з боку сепаратистської влади Придністров'я батьків та учнів, які на час подання заяви навчалися у трьох молдавськомовних школах, та повну перемогу у суді.
У Придністровському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка навчається три тисячі українців, три тисячі молдаван, близько чотирьох тисяч росіян. Вони навчаються – увага: в 11 українських, 49 молдавських та 715 російських академічних групах. То чи кожному своє?
Згадаймо за Платоном – кожен повинен отримати своє і не може бути позбавлений свого як то прав, майна тощо. А що насправді? Своє – не кожному. Видається, що протягом 25 років мовна політика ПМР була спрямована на русифікацію мови та культури усіх національностей, для того, щоб, як сказав президент, всі у Придністров'ї дивилися на Схід. Росія ж підтримує освітню політику ПМР, забезпечуючи навчальні матеріали російськомовним школам, організовуючи та фінансуючи олімпіади, відкриваючи російські заклади вищої освіти в Придністров'ї, приймаючи на навчання молодь у виші РФ за рахунок асигнувань федерального бюджету тощо.


Щодо утвердження впливу України в південно-західному регіоні

Українські журналісти в Бендерській фортеці

 

Українські журналісти в Бендерській фортеці - фото "Оксамит"


На території самопроголошеної республіки за різними даними проживає понад півмільйона людей. Національний склад: молдавани – 32 %, росіяни – 31 %, українці – 29 %, представники інших народів – 8 %. До Жовтневої революції кількість етнічних українців у цьому регіоні переважала всі інші національності.
Історія Лівобережжя Дністра з найдавніших часів тісно переплетена з історією України, з життям відомих політичних і культурних діячів. Легендарний кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко 1664 року, під час походу, взяв у облогу Тягиню (Бендери), повернувши до козацької України все Придністров'я. Століттям раніше війська отамана Северина Наливайка і Григорія Лободи, козацького гетьмана Івана Сверговського воювали проти османів за незалежність Молдавії. Тут прожив свої останні роки гетьман України Іван Мазепа, похований неподалік від Бендер. Пилип Орлик, обраний українським гетьманом на козацькій раді в Бендерах 5 квітня 1710 року написав зі своїми старшинами так звану «Бендерську Конституцію» – першу конституцію в Європі.
У Бендерах розпочали акторську діяльність корифеї українського театру Марія Заньковецька та Іван Тобілевич, народна артистка України Марія Заньковецька вперше в стінах Бендерської фортеці зіграла роль Наталки-Полтавки з однойменної п'єси Івана Котляревського. Саме Івану Петровичу Котляревському належить детальне описання ходу російсько-турецької воєнної кампанії та останнього взяття самої Бендерської фортеці 1806 року.
Тож на моє запитання, чи зацікавлена влада ПМР в утвердженні впливу України в південно-західному регіоні, президент відповів однозначно: «... Це все нам цікаво. Ми хочемо взаємодіяти з гуманітарних аспектів, в економічному напрямку. Давайте приберемо політику в бік. Давайте будемо вирішувати питання, які зближують людей України і Придністров'я. Спецпредставником Придністров'я в Україні призначено Володимира Ястребчака. Контакти у нас є. Ми намагаємося працювати з українським посольством на території Придністров'я, намагаємося працювати з усіма. Звичайно, ми хотіли б взаємодіяти і співпрацювати з Україною в різних сферах. Я закликаю вас: приїжджайте, будь ласка, ми готові з вами спілкуватися на різних майданчиках, крім політичної. Я хочу, щоб Придністров'я чули. До мене, як до Президента, прибувають посли з різних держав: США, Великобританії, Німеччини, Європейського Союзу, України, Росії. Ми ведемо діалог. З нами не завжди погоджуються. Але це вже інше питання. Важливо, що нас чують. Буквально місяць тому я мав честь виступити в Оксфордському Союзі в Великобританії, побував в МЗС Великобританії. Ніхто не нав'язує свою точку зору і якусь лінію. Не потрібно виступати істиною в останній інстанції. Можна сперечатися: в суперечці народжується істина. Ми завжди виступаємо за співпрацю. Ми хочемо жити в мирі та з Україною, Молдовою, Російською Федерацією. Ми готові взаємодіяти».


Час переосмислювати наслідки та прогнозувати майбутнє


Програма перебування у ПМР була насиченою зустрічами та поїздками. Незважаючи на те, що ми протягом кількох днів знаходилися під турботливою опікою та пильним оком службовців із адміністрації президента, вдалося скласти враження про життя на території з особливим правовим статусом. Із того, що почула і побачила на власні очі роблю висновки, що в економічному плані пересічні жителі Придністров'я живуть не гірше пересічних українців, враховуючи постійну допомогу Росії, утричі нижчі тарифи на комунальні послуги та особливий статус.
Проблеми маємо одні й ті ж: безробіття, високі ціни на продукти харчування, міграцію працездатного населення, особливо молоді, низьку народжуваність, невпевненість у завтрашньому дні, бідність, безправ'я. Більшість опитаних на вулицях Тирасполя та Бендер містян мовили, що вважають гарантом придністровського миру Росію і своє майбутнє вони бачать саме із Росією. Враховуючи можливості сучасного комунікативного контролю над розумом людини, у мене виникла підозра щодо політичної та фінансової заангажованості частини придністровців у своїх оцінках об'єктивної реальності та високого рівня залежності ПМР від російської матеріальної допомоги. Але погодьтеся, така одностайність суспільства насторожує, адже люди мають здатність переосмислювати наслідки та прогнозувати майбутнє, особливо в країні із невизначеним статусом.
За 25 років у врегулюванні конфлікту не досягнуто ні консенсусу, ні компромісу. Сторони не погоджуються на взаємні поступки та не діють на принципі єдності. Чверть століття на політичній сцені відбувається одне й те ж дійство. Постає питання: чи «головний режисер» цього спектаклю думає, що глядач такий недолугий, що не розуміє його задуму, чи режисерові начхати на думку глядача. Його головний герой за будь-яких умов намагається тримати «зал» у напрузі, справляти враження талановитого успішного актора, до того ж авторитетного та впливового, а це означає: «головний режисер» хоче зберегти контроль над «театром» дій.
Роль України у цьому спектаклі пасивна. Ми самоусунулися від активних дій, не зробили реальних кроків щодо реалізації проекту екс-президента Віктора Ющенка, не виявили наполегливості в ході кількох раундів переговорів у форматі "5+2" за участю Молдови, Придністров'я, РФ, України та ОБСЄ, де в якості спостерігачів були присутні представники ЄС і США. Поки що придністровське врегулювання припинено. Проблему не вирішено, статус Придністров'я не визначено. Тож яким буде наступний сезон?



Web Tasarım Ajansı