olexander kharchenkoРаніше «Укрінформ» фактично виконував дві функції: обслуговував владу й давав можливість заробити офіційну пенсію журналістам. А нині, за словами Олександра Харченка, агентство стало оперативним, цитованим та конкурентним медіа. «Агентство працювало, по суті, як звичайна совкова контора, до 18:00, а потім усі з гідністю йшли відпочивати, хіба що наперед “закидалися” кілька постів на сайт (начебто вони виходили о 02:00). Тепер реально працюємо цілодобово. Мали чотири мовні версії сайту (українська, російська, англійська, німецька), тепер маємо сім (додались іспанська, французька та китайська), а цього року розраховуємо, що їх буде десять», — каже пан Харченко. Наразі у штаті — понад триста осіб, а на роботу з держбюджету на 2017 рік передбачено близько 79 млн грн.
В агенції наполеонівські плани «захоплення» соцмереж. Сьогодні «Укрінформ» традиційно представлений у Facebook, Twitter, Google+ та Instagram. «Ми маємо бути присутніми всюди, де зосереджена наша цільова аудиторія, а кожне місце розцінювати як окремий майданчик зі своїми метриками, аудиторією та контентом, орієнтованим на неї», — зазначає Олександр Харченко. Приміром, першочерговими завданнями цього року в агенції вважають використання Telegram та Viber, ботів у месенджерах та Instagram.
— Олександре, що змінилося в інформагенції за час вашого керівництва (з березня 2014 року. — ДМ)? — Головне, як на мене, полягає в тому, що агентство стало оперативним, цитованим та конкурентним медіа. Запитаєте: «А хіба раніше так не було?». На жаль, раніше агентство фактично виконувало дві функції. Насамперед, обслуговувало владу, причому саме так, як влада це бачила. Існувала вертикаль державних та комунальних ЗМІ (агентство — обласні газети та телерадіокомпанії — міські та районні газети), котрими влада так само, як і «Укрінформом», безвідмовно управляла. «Укрінформ» виробляв контент — добре про владу, погано про опозицію, — й поширював його. Тож фактично паралельно співіснували два світи: комерційних, недержавних медіа, де точилася жорстка конкуренція, та підконтрольних владі медіа — від «Укрінформу» до районних друкованих видань. І питання оперативності чи цитованості для цієї другої категорії ніколи не стояло. Нагорі сказали — в «Укрінформі» написали, районки передрукували. Друга функція, якщо хочете, була соціальною. Попрацювавши в комерційних медіа, де більша частина заробітку отримувалася в конвертах, люди приходили заробити на пенсію в «Укрінформ», де доходи скромніші, але офіційні. Тому головне, що довелося міняти, й ми це змінили, — підходи до професії, стандарти, за якими працюємо: передаємо те, що важливо та цікаво суспільству, а не те, що «облагородить» владу.
Якщо раніше поява ексклюзиву була великим святом для агентства («щось у лісі здохло»!), то за більш ніж два роки це стало, як у всіх нормальних медіа, нормою. Нарешті, якщо раніше вже згадувана добросовісна служба «владі та ще раз владі» практично виключала появу інших думок і давала агентству карт-бланш «не помічати» багатьох суспільно важливих подій, то минулого року, за даними Інституту масової інформації, саме «Укрінформ» очолив рейтинг медіа за дотриманням редакційних стандартів.
— Скільки у штаті агентства працівників? Ви когось скоротили за цей час? — Наразі у штаті — понад триста осіб. Було понад чотириста. Скорочення ми не ставили за самоціль, головне було — реальна оптимізація структури, приведення архаїчної, зашкарублої системи (пам'ятаєте про «соціальну функцію» агентства? щоби заслужені люди могли отримати нормальну пенсію, потрібні ж були й посади солідні, відповідно, створювалися відділи чи редакції «під людину») до «вимог часу». Тому ліквідовувалися цілі управління, які за інерцією існували в агентстві ще з часів радіотелеграфу, натомість формувалися мобільні, динамічні підрозділи, що мають працювати на ту саму головну мету — оперативно та об'єктивно доносити до якомога ширшої аудиторії інформацію. Так, приміром, з'явилася редакція оперативної аналітики: коли ми відчули, що замало одних новин і людям, на яких щодня падає безліч інформаційних приводів, варто давати аналіз головних подій доби.
— Отже, скільки ви маєте журналістів і фотокорів? Яка заробітна плата ваших журналістів? — Після оптимізації структури з тієї кількості людей, які працюють у штаті, майже дві третини — це ті, хто виробляє контент, — репортери, оглядачі, редактори, фотокори, перекладачі. Зарплати? Об'єктивно поки відстаємо від комерційних медіа, але вже відчутно скоротили це відставання й наближаємося до конкурентів. Чи не найбільшою проблемою від початку постала «зрівнялівка» — всі звикли, що в агентстві визначається середній відсоток премії, і від того можуть бути хіба що мікроскопічні відступи. Довелося ламати цю психологію, націлювати людей на те, що мотивацією може бути лише якість роботи — оперативність, цікаві теми, ексклюзиви. Важко це давалось, але тепер працює. — Чи багато у вас молоді? — Тепер багато. Як можна досягти динаміки та встежити за технологічними новаціями на ринку, де все блискавично міняється, без молоді? Коли ми відчули, що нам гостро не вистачає амбітних, заряджених на сенсації та нові технології людей, відкрили мультимедійну школу, де готуємо собі кадри. Часто майбутні «зірки» приходять до школи «зелені, як огірок» (термін нашого колеги Сергія Тихого), але вже за кілька місяців відчутно зростають. Беремо до штату, і вже у «польових умовах» вони шліфують майстерність.
— Скільки у вас на території України та за її межами філій, корпунктів і представництв? Чи плануєте відкривати нові корпункти? — Маємо власкорів практично у всіх областях України. Маємо закордонну мережу з власних кореспондентів — США, Канада, Бельгія, Німеччина, Польща, Нідерланди, країни Балтії, Росія, Молдова, Австралія. Цього року плануємо розширити зарубіжну кормережу. На жаль, сьогодні не маємо журналіста у Франції: як ви знаєте, нашого паризького кореспондента Романа Сущенка незаконно арештували в Москві під час приватної поїздки, і тепер, за широкої міжнародної підтримки, ми ведемо боротьбу за його звільнення.
— Чи є, на ваш погляд, шанси визволити Романа? Як ви підтримуєте його родину? — Ми маємо визволити Романа і впевнені, що це вдасться. Звісно, в нас немає ніяких ілюзій щодо російського «правосуддя». Шанс на визволення Романа дають потужні зусилля України та міжнародної спільноти. Дає постійний тиск на Кремль і те, що «справа Сущенка» продовжує перебувати у фокусі всього світу. Кожним незаконним затриманням українців Росія випробовує, як далеко вони може зайти в нехтуванні міжнародним правом. І слабка реакція нашої держави та міжнародної демократичної спільноти означала би «зелене світло» для подальших агресивних дій Кремля. «Зелене світло» для посилення несвободи для роботи ЗМІ, зокрема іноземних, у Росії. Якщо ж урахувати, що заарештовано журналіста, акредитованого в країнах Євросоюзу, це було би ще й «зелене світло» загалом для тиску на журналістів, які критикують Росію та Кремль, незалежно від громадянства журналіста. Тож світ не має права на слабку реакцію. Ми бачимо колосальні зусилля міжнародної дипломатії, громадянського суспільства, наших колег для звільнення Романа. Тому воно не може не відбутись. Яким шляхом це станеться, чи буде це обмін, як прогнозує адвокат Романа Марк Фейгін, чи якась інша форма, наразі, напевне, ніхто не скаже. Але неминуче станеться. А тим часом ми підтримуємо родину Романа — його дружину, доньку та сина, літніх батьків. Контракт щодо юридичної допомоги було підписано з адвокатом тієї ж ночі, як стало відомо про його затримання. Донька Романа, Юлія, має роботу в нашому агентстві, Роман буде з нами, й попереду його чекають нові журналістські справи.
— У Держбюджеті-2017 для «Укрінформу» передбачено майже 79 млн грн. Чи вистачає вам цих коштів для повноцінної роботи? — Не вистачає. Якщо ставити собі амбітні цілі, а ми це робимо, ніколи не вистачатиме. Потрібне оновлення техніки, потрібні професіонали, а вони коштують недешево. Тому бюджетних коштів у 2016 році, скажемо так, вистачило для того, щоби стати одним із лідерів. Але щоби твердо стати одноосібним лідером серед інформагентств, до наших зусиль треба додати й нові технічні можливості. Цього року з бюджету ми отримаємо більше, але все відносно — для порівняння, наше фінансування, якщо перевести у валюту, в 300 разів менше від фінансування французького AFP. Але будемо працювати, докладемо всіх зусиль, щоби максимально ефективно витратити бюджетні асигнування.
— «Укрінформ» при цьому заробляє власні кошти? Скільки отримуєте від реклами?— Звісно, заробляємо. Минулого року ми практично вдвічі збільшили надходження від комерційної діяльності, а по окремих напрямках значно перевищили цей показник — приміром, прес-центр збільшив надходження майже втричі. У 2014 році, коли я прийшов до агентства, ми не заробляли на банерній рекламі жодної гривні. Сьогодні «банерка» практично зрівнялась з надходженнями від інформаційних послуг.
— Чи означає це, що не стільки зростає банерна реклама, скільки падає традиційна передплата? Скільки ви маєте сьогодні передплатників? Кого найбільше серед ваших передплатників? — Маємо кількасот передплатників, і, на жаль, не випадає похвалитися, що ця цифра відчутно зростає. Але нині, визнаймо, цим і ніхто з наших конкурентів не похвалиться. На жаль, такими є реалії теперішнього інформаційного ринку, реалії епохи інтернету та соціальних мереж. Тож докладаємо всіх зусиль, аби наші передплатні вісники ставали якомога змістовнішими та оперативнішими, наші послуги — зручнішими, однак паралельно ще активніше працюємо над напрямами, які визначають майбутнє. Над розширенням своєї присутності в тих же соцмережах, приміром.
— У яких мережах сьогодні представлений «Укрінформ»? — Нині «Укрінформ» традиційно представлений ву Facebook, Twitter, Google+ та Instagram. Але тут, переконаний, важливо більше говорити, де і як ми будемо представлені завтра. Ще декілька років тому ми, як і інші ЗМІ, використовували соціальні мережі як джерело трафіку на сайт, а всі зусилля скеровували на формування клікабельного контенту. Нині ж, коли в середньому одна людина має дві-три точки входу в інтернет (робочий ПК, домашній ноутбук та смартфон), ми маємо бути присутніми всюди, де зосереджена наша цільова аудиторія, а кожне місце розцінювати як окремий майданчик зі своїми метриками, аудиторією та контентом, орієнтованим на неї. Тож, розуміючи важливість цього, ми навіть створили окрему редакцію — нових проектів. Головним її завданням буде експериментування на всіх напрямках. Приміром, канали в Telegram та Viber, боти в месенджерах та персоналізацію контенту ми вважаємо першочерговими завданнями цього року. Тож детально вивчаємо досвід світових ЗМІ та колег в Україні, відкриті до співпраці зі стартапами. Уже сьогодні в нас є власний бот у Facebook Messenger, його звати Бон. Поки він ще тільки знайомиться з користувачами та вивчає їх. До речі, читачі досить жваво реагують на нього й навіть ведуть діалоги. Для створення Бона ми використовували одночасно декілька конструкторів (ManyChat, Chatfuel) та власні розробки, тож уже за декілька місяців його вже нічим не здивуєш. Ну майже… Плануємо використовувати ботів у поширенні анонсів прес-центру та автоматизувати реєстрацію журналістів на прес-конференції. Ще одним напрямком для розвитку є Instagram. Сьогодні сторінка агентства в основному орієнтована на поширення фото з нашого фотобанку, але Instagram — це вже не тільки фотоконтент. Із появою функцій stories та live ми вирішили дещо переформовувати наш підхід та активно використовувати соцмережу в роботі новинних редакцій. Наступним кроком буде сторінка в Pinterest. Загалом Pinterest — це специфічна мережа, але ми вирішили спробувати, оскільки маркетологи запевняють, що там найактивніша аудиторія. Ну а про новації Facebook та його амбіції говорять і так дуже багато. Тож ми просто відстежуємо тренди й намагаємося йти в ногу з часом. Раніше трохи переймалися, що в нас значно менше фоловерів сторінки, ніж у деяких колег, але зрештою усвідомили, що кількість лайків сторінки вже давно не є найважливішим показником. Тож ми «відпустили» ситуацію й орієнтуємося більше на показники охоплення та залученості аудиторії. Ну й планів трохи є. Підступаємося до концепції власного проекту з роботизації в підготовці новин. Настав час віддати повноваження в підготовці щоденних новин про погоду, курси валют та ситуацію на дорогах власноруч створеним ботам. Утім, про це варто буде поговорити трохи згодом.

01
— А як налагоджено співпрацю в рамках мультимедійної платформи іномовлення, куди увійшов «Укрінформ»? І що, власне, змінилося з моменту ухвалення закону про іномовлення? — Головний акцент у роботі мультимедійної платформи робиться на співпраці агентства з телеканалом UA/TV (разом ми входимо до сфери управління Міністерства інформаційної політики України). На наш погляд, така співпраця відкриває принципово нові можливості для поширення нашої інформації по всьому світу. «Укрінформ» забезпечує короткі новини та заголовки новин для каналу. Іншими словами, коли ви дивитесь телеканал, то маєте змогу на екрані читати біжучий рядок (колеги з каналу називають його «барабаном») з нашими новинами. Ми ж, у свою чергу, активно використовуємо на сайті відеосюжети, підготовлені каналом: із сайту ви легко перейдете на канал і можете відстежити трансляцію в режимі онлайн. Цільова аудиторія каналу в найближчій перспективі очікується в 1 млрд глядачів. На жаль, через обмеженість грошових коштів (досі проект був профінансований у 80 разів менше від запланованого рівня) канал минулого року не запрацював на всю потужність. Цього року, після схвалення бюджету-2017, канал має стрімко розвиватися й нарощувати свою аудиторію по світу. Тож можемо сказати, що в рамках мультимедійної платформи під егідою Мінінформу ми вписуємось у технологічно перспективну схему розвитку: в разі належного фінансування мільярд телеглядачів по всьому світу бачитимуть та читатимуть новини «Укрінформу» в прямому ефірі.
— Що змінилося з прийняттям закону про іномовлення? Про схему поширення новин спільно з каналом я вже сказав вище. На мій погляд, тут можна буде реально досягнути того ефекту, що зветься синергією. В рамках закону про іномовлення здійснюватиметься і фінансування агентства. Якщо, приміром, у 2012 та 2013 роках агентству вдавалось оновлювати свою технічну базу в середньому на один-два комп'ютери, то минулого року, після переходу «Укрінформу» до сфери управління Мінінформу, ми нарешті змогли отримати кошти, щоби придбати кількадесят комп'ютерів, нетбуків, закупили планшети, фототехніку. Тож 2017 року, коли фінансування іномовлення має вийти на значно реалістичніші цифри, переконаний, ми зможемо серйозно продовжити технічне переозброєння агентства.

02
— Однак, здається, у світі домінують інші тенденції. Й Україна підтримала цей шлях. Після переходу державного мовлення на суспільне та роздержавлення друкованих ЗМІ в Україні залишиться тільки кілька державних медіа, зокрема, іномовлення та ваша агенція. Чи не вважаєте, що «Укрінформ» теж треба роздержавити? — Звісно, можна йти й таким шляхом. Однак я би не поспішав кроїти світ за одним лекалом на всі випадки життя. Зокрема, варто звернути увагу на деякі тенденції, що яскраво дали про себе знати в останні роки та навіть місяці. Якщо досі ми всі були в дикому захваті від розвитку соцмереж, стирання граней між пересічними користувачами мереж та професійними медіа, й того, як кожен уже «сам собі медіа», то далі все обернулося потужними проблемами з масштабними кампаніями з дезінформації, з продукуванням та тиражуванням фейків. На порядок денний виходить боротьба з цими фейками, й потроху повертається повага до традиційних медіа. А такі традиційні медіа, як агентства, у свою чергу, не виключено, можуть бути ключовим інструментом державної інформаційної політики. Особливо, коли йде війна. До речі, звернув би увагу, що зарубіжний досвід не так уже однозначно й заперечує практику підтримки державами інформагентств. У сусідніх із Україною країнах, приміром, у Польщі, Болгарії чи Угорщині, загальнонаціональні інформаційні агентства, як правило, відчувають до себе значну увагу з боку держави та мають статус центральних державних інформаційних служб. Скажімо, в Польщі агентство РАР функціонує на основі відповідного закону Сейму, а статус агентства БТА (Болгарія) визначається парламентським законом як «автономної національної організації». Керівник БТА обирається парламентом, а статут агентства, затверджений законодавчим органом, гарантує йому і його працівникам творчу незалежність, захищаючи від сторонніх економічних та політичних впливів. Окремим законом регулюється також діяльність угорського національного агентства МТІ, згідно з цим документом кадрові і фінансові питання вирішуються парламентом держави. За формою власності болгарське БТА є державним підприємством. Його щорічний бюджет дорівнює в середньому 6,5–7 млн євро і формується з двох джерел — від передплати на інформацію БТА та з держбюджету у вигляді щорічних субсидій, приблизне співвідношення яких, відповідно, 40 на 60. Використання агентством коштів із держбюджету не обмежується певними статтями, як це практикується в Україні. До речі, у другій половині 1990-х років століття БТА втратило свої позиції на національному інформаційному ринку, але згодом завдяки потужній державній підтримці поновило їх. Нині, приміром, рівень зарплати в БТА чи не найвищий в інформаційній сфері Болгарії. У Франції, відповідно до спеціального закону, агентству «Франс-прес» (АFP) також надано особливий статус. Згідно з ним, воно хоча й працює на комерційних засадах, однак не вважається приватним і не має ні акціонерів, ні капіталів. Агентство має два джерела доходів: держава та ЗМІ. Є так зване громадське фінансування агентства: за цим механізмом усі державні та адміністративні структури зобов’язані передплачувати інформацію агентства за досить пристойними цінами. Для посилення діяльності агентства за кордоном та поліпшення якості інформації держава надає йому істотну фінансову підтримку зі свого бюджету, що прописується окремим рядком. Для прикладу, річний бюджет «Франс-прес» коливається в межах від 500 до 600 млн євро. Агентство має понад 1000 репортерів, 200 фотокореспондентів, 2000 стрингерів у 165 країнах світу. Ми про такі масштаби поки що можемо лише мріяти, але намагаємось ефективно використовувати всі можливості для збільшення власної конкурентності, щоб за будь-якої форми власності бути серед лідерів.
— Хто становить кістяк команди «Укрінформу»? Чи скористалися ви багаторічним досвідом роботи головним редактором УНІАН, щоби «перетягнути» кадри звідти? — «Перетягнути» кадри — це було би дуже простим та непродуктивним рішенням. Як відомо, є два шляхи вирішення будь-якої проблеми — легкий та правильний. Правильний завжди складніший, вимагає терпіння та сумління. Із самого початку, від березня 2014 року, коли я став гендиректором «Укрінформу», ми робили ставку на правильне рішення — скрупульозно формували команду, залежно від завдань, функцій та специфіки напрямків. Тому той кістяк, про який ви кажете, — це і «вихідці» з УНІАН, і, так би мовити, корінні укрінформівці, й люди з багатьох інших видань. Зараз мені страшенно хочеться почати називати імена, бо в нашій команді нині багато яскравих журналістів, надзвичайно талановитих та самобутніх, однак ловлю себе на тому, що місця виявиться замало, когось не згадаєш, і це буде незаслужено. Натомість просто заходьте на наш сайт, відстежуйте новини з нами, читайте наших хлопців та дівчат, їх ні з ким не сплутаєш. (Сміється.) Успіх справи справді вирішує команда, і в нашій команді немає другорядних людей.



Web Tasarım Ajansı