scherbatuk 260415

Анатолій Щербатюк
Маніфест вовка
Рецензія

Видана 2013 року поетична книжка Олександра Сопронюка «Самотній вовк» – видавничий проєкт – Літературна аґенція «Банкова, 2», – що його започаткувала Київська міська організація Національної спілки письменників України, голова літератор Мих. Сидоржевський та керівник проєкту, секретар організації, письменник і літературний критик Вол. Даниленко (Сопронюк О.П. С 64 Самотній вовк. Поезії. – К.:Преса України, 2013. – 128 с. ISBN 978-966-472-132-2) – то своєрідна історична віха на шляху певної творчої групи, до якої належать і автор книжки, і автор цієї публікації, на шляху, що почався чверть століття тому в Києві. Газета «Слово», на шпальтах якої її редактор Ол. Сопронюк сповідував чотири засадничі напрямні – мову, літературу, мистецтво, політику , назагал тяглість національних традицій, – була тоді тим першим і кваліфікованим українським, водночас вишукано-стилістичним виданням, довкола якого згуртувались українські інтелектуали, що аналізували і передбачали розвиток сучасної української історії, і які більше, ніж будь-хто інший, долучилися до постання незалежної України своїм своєчасним відгуком чи концептуальним профетизмом. Бо ж сказано: спочатку було Слово...

***
Юр. ҐУДЗЕВІ
Зелені жовті – нічиї дерева,
Як хмар німої безвісти буття...
Я знав уже тоді –
То не моє життя, –
Так падає серпом підбита костерева*
*Костерева – бур'ян

Творчість Ол. Сопронюка – редактора, поета, публіциста, шукача нових слів та їхніх поєднань, творила той простір вибору, який і уможливлює художню, соціальну, естетичну динамічну гру, без якої неможливе повнокровне існування еліти нації, а тоді ще була змога її по-новому наживо створити, усунувши старих колябораціоністів і бездарних конформістів. Але, як сказано: ми вам грали-казали, проте ви нічого не чули і не танцювали. Ба більше: не хотіли нічого нового сприймати, втікаючи і надалі вбираючись у старий звичний порох та пасеїстичний мотлох провінційної недоумкуватости хохлячого гетто сучукрлітератури, з його убогими коронаціями, преміями й шевченкоповзанням. І от нині нема нічого схожого – ні до того середовища, що революціонізувалося на злет, ні до тих пошуків і відкриттів «Слова». А тоді писалося направду легко і багато – і дещо таки несподівано справдилося. Але... Cправдилося найгірше. Це як на картинах Альтдорфера – кудись суне військо на тлі сумирного сільського пейзажу, одначе над ним уже нависло зловісне небо наступного бою і численних втрат змальованих персонажів, які, ще ось тут, живі і дужі, поганяють своїх коней, розмахують батогами, поспішаючи до власної смерти. Недарма Сопронюк іде ревним учасником в усіх численних похоронах і поминаннях тих питомих носіїв, що, почасти не до місця і часу, а то й зовсім недоладу, сьогодні нагло вимарають, носіїв того літературного слова, якого вже ніколи більше... – не буде. В цьому є певна ритуальна конечність і цілісність – і його власної творчости, пронизаної відчуттям болісної, чимраз гострішої, втрати, і самотности. Це – рефрен його «Самотнього вовка».

***
Ів.ЦАРИННОМУ

Нічний промерзлий сніг упав, як сніг на голову.
І чистим світлим смутом захолодив мости.
Я знов самотній вовк – і та самотність подивом
Рятує мою кров з гнилої глухоти

Не здай мене мій шлях, – незнаний, невторований.
Не здай, одвічна суть достойних сильних дум.
Я – непокірний чин, на волю корований.
Я – самотинний вовк. Я не піду на глум.

Власне, я безпосередньо прислуживсь до тих наших спільних пошуків нового простору, просто і прямо, з огляду на вічність, називаючи свої есеї в «Слові» футурологічними вправами. І таки дещо, як уже мовив вище, справдилось – однак, знову ж таки – несподівано, найкривавіше. Профетичний «Дух крові» таки став за реальність, сьогоднішня дійсність наповнилась щоденною, що пульсує з розірваних вен і ран кров'ю українських вояків, і, сподіваюсь, куди більше із пошматованих тіл ворогів нашої нації. Мій заклик в «Основах санації» до «аґресивної війни з Росією»(кваліфікація Генпрокуратури) справдився через двадцять три роки, і сьогодні-таки доведеться стати національною, щепленою зброєю і кров'ю державною нацією, або ж відійти всім у небуття, на чолі з кумедним військовим головнокомандувачем, що так прагне миру і повернення до своїх солодощів і вінницьких буряків. Йому можна лише поспівчувати – загрався і по вуха влип в історію.
Європейський вибір передбачає відповідний революційний шлях, який в Україні грайливі демагоги прагнуть оминути. Ба більше: російське вторгнення в Україну продиктоване саме бажанням – суто солідаристським і насправді інтернаціональним, попри великодержавний камуфляж, рятувати споріднений олігархічний капітал од народного відчаю і бунту. І якщо хтось боїться Європи, то це однаковою мірою українські й російські олігархи. Європейські революції ніколи не домагались леґітимного падіння і зміни зужитих урядів, кабінетів, генсеків чи королів на когось і щось із їхнього оточення. Вони їх гільйотинували на столичних площах чи розстрілювали в казармах. Прихильників коляборації-сепарації-федералізації з будь-якими зовнішніми силами виявляли і чикрижили пачками. Але початком – там увірвалися всередину і спалили Бастилію. У нас цього не сталося, а, отже, й революції жодної не було. Революційний народ прагне революційного очищення і радикального перевороту, а не по-баранячому стояти на площах, з балаканинами і вичікуваннями результатів змов, розподілів крісел серед привладної верхівки і результатів позачергово проплачених виборів. Не забалакування, а дисперсія революції, її ширення й інфільтрації в усі шпарини й соціальні структури дає бажане: перетворює і оновлює країну.

***
Анатолієві ЛУПИНОСУ
Я кров'ю йшов –
печальний і забутий
Людьми і Богом –
одинокий вовк.
Ладанним ланцем
До життя прикутий,
Упав на хмари, скрикнув – і замовк

Представники старого парламенту, старої олігархічної еліти, що стали на чолі революції – це не вожді революції, це – нонсенс, театр ідіотизму й маріонеток, котрих народна хвиля бовтає на поверхні, мов старе політичне лайно. Від цього липучого паразитарного сміття треба на всіх владних рівнях очиститись. У Києві сьогодні немає жодної ефективної влади. Є злодійкувата замаскована потолоч, що й надалі прагне залишатись при всенародному українсько-бидлячому кориті, яке в неї відбирають сепаратисти і просто деструктивні внутрішні елементи, що спішать і собі поживитися. Горішні владники нічого не тямлять, не вміють і не розуміють, – усі довкруж уже бачать їхню примітивну неспроможність давати хоч чомусь лад, щось розв'язувати і чимось керувати. Лише питома національна система спроможна зупинити хаос, а не злодійські мордочки, що приміряють камуфляж без відзнак, аби посилати хлопчаків на бійню в ім'я своїх грошей, що їх вони відібрали у батьків і дідів цих дітей. Це не пасіонарії, це всенародні паразити революції, її імітатори з трибуни Майдану. Так само, як і та кримінальна напівбожевільна кацапомовна наволоч, яка нині бродить з ножиками Хрещатиком і називає себе якимись «Героями Майдану» поміж остогидлими вже давно всім купами бруду і відходів.
Глибинно розуміючи і сприймаючи Євангеліє Христа – найбільшого з революціонерів, проникайте скрізь де можна, але – тільки для ескалації і повсюдного розпалу Революції задля катарсису, очищення і санації всього національного організму, не шкодуйте маєтків паразитів та їхніх шкур, усе матеріальне – лише паливо жертовне, аби очистити націю, згуртувати і духовно вдосконалити. До цього кличе кров героїв, гоїв і т.ін.. Соціальна національна держава з олігархічною псевдоліберальною верхівкою на чолі неможлива. Творці «руского міра» євроазійської імперії цілком солідарні в своєму способі життя з українським олігархатом, тому постання новітньої української нації неможливе без революційного очищення від обох паразитів.
І хто посміє відбатувати від цього національного організму якусь його частину, якщо ми самі хірургічно видалимо паразита сепаратизму – в Києві й на Донбасі, і негайно продемонструємо його корчі в міжнародній мережі. Сепаратистів, що засіли насамперед у Києві, слід косити з калашів і вишмалювати напалмом разом з олігархами – своїми і чужими, якщо влада цього не може –її треба вишмалювати саму. Чекати – отже, на смерть наражатися. Це найкращі ліки від сепаратизму, ніхто цьому не посміє заперечити чи якось інструментально протидіяти, адже ми в себе вдома, і вороги схиляться перед нами в страху, а симпатики – в пошані. Точкове, конкретно спрямоване проти індивідуальних носіїв антидержавного зла санаційне насильство, знищення законспірованими загонами Санації колябораціоністів, корупціонерів, банкірів і зловорожих редакторів-журналістів, зрадливих мерів, суддів і чиновників – на часі, – ними повинні перейматись Загони Санації, як було це колись проголошено в Сопронюковому «Слові»; додамо, зважаючи на актуальну ситуацію – починати слід не лише з Києва, а й із самих своїх територіальних основ, починаючи із сільського, міського, районного рівнів. І тоді санаційний рух вийде на всеосяжну революцію, дисперсний рух опору стихійно зіллється в ціле і досягне Києва. Оце й буде справжнє народоволевиявлення, а не продажно-брудне, слиняве базікання одних і тих самих шулерів і шкуродерів у парламенті, кабінеті міністрів, на Банковій і на заслиненому телебаченні. Тоді революція очищення стане всеоохопна, і її результати – найдоступніші, очевидні й незворотні. Всі блазні привладні вмить пощезнуть, так і не роздавши свої шоколадки й брязкальця-нагороди вкотре обдуреним лохам із народу.
А сусід-аґресор сховається у свою звичну ізоляціоністську шкаралупу, розважатись буде нізким, ПЗРК на підльоті до Домодєдово не менш ефективні, ніж у Луганську.
Щоб історично і невідворотньо зафіксувати цей чин, рухові Загонів національної Санації треба надати глибинного, індивідуально-національного культово-релігійного напряму. Члени ЗС – це новітні апостоли очищення і санації свого народу. Всі ж ці партії мішків з грошима – так само матеріал для жертвоприношення, це ніякі не лідери революції, а щуроподібні схарапуджені лохотрони, що за спиною злиденних, сто разів куплених і перепроданих одне одному виборців, грають свою спільну шахрайську гру, аби легітимно влитися у злодійську владу на найвищому рівні. Конституційна демократія клептократія, опорою якої є post-геноцидальний, прикуплений за сто гривень містечковий і сільський пенсіонер-виборець, жодного стосунку до соціо-культурної національної революції, яка в нас розпочалася, не має. Революцію роблять не пенсіонери, які прагнуть шоколадного уособлення успіху і спокою, а молоді бунтарі, осатанілі люмпени з гуртожитків, «що вийдуть очищати свої міста і робити їх українськими».
Україні властива давня культура організованого бунту проти накинутої влади. Її відродження, – як головної риси національної самоідентичности, де зіпсута російська мова чи український суржик, з усіма його традиційно-шароварними атрибутами, не мають жодного значення і ваги, –cаме й розпочалось у нас. Даремно львівська філологиня надимала в парламенті це вітрило – воно так нікуди і не винесло містечкових нібито націоналістів. Це спільна революція молодих, які вивільняються від накинутих імперських і провінційних кліше світосприймання російського рабського і заздрісного шовінізму – і прагнуть власного історичного простору, власної повноцінної, насиченої ризиком і пригодою гри існування і правдивого життя в країні, яка зовсім не розколюється мовно чи культурно, а змінює штучно розколоте обличчя, робить його грізно-цілісним, сучасно загрозливим і конкурентним. Ідеться про радикальний переворот насамперед у свідомості, що вона цілком сучасна і секулярна.
Православні або ж інші попи і революція – речі несумісні. Тим паче, попи московські, які завше були антинародно-паразитарним додатком до колоніальної влади чужого етносу. Адже справжні росіяни – це зовсім не якісь там расові слов'яни, а багатоетнічний совковий зужитий матеріал імперської державної аґресивної ідеї, де релігія, та ж сама нібито інтернаціоналістська ідеологія завше були за леґітимізацію й інструмент геноцидальної щодо довколишніх народів настанови. Вони накинули українцям pоst-геноцидальну кримінальну етнопсихологію, завдяки чому їхня влада сьогодні відтворює щоразу якийсь захланний пилосос, що вибиває і висмоктує з власного народу все до останньої копійки. І невипадково цей пилосос нині криваво впивається в криміналізований Донбас. Пилосос цей треба остаточно зламати й розтрощити, забити кров'ю разом із перехідними порошенками, аби потім створити цілісний організм. Ескалація насильства, а не мир із колєґою-путіним – ось що треба на те, щоб завершити революцію. Ремонт і маскування атинародного пилососа, в якому ти безправна пилинка-порошинка – злочин проти крові героїв.
Тобто ми маємо pоst-колоніальний усе ще чиний геноцидальний механізм, який треба зруйнувати, зробити матеріалом і жертвою власної парадиґми розвитку, в основу якого покладемо культ поклоніння своїм героям.
Тут і лежить причина стихійного повалення символів та ідолоів геноцидального нищення нашого народу, що колись закликали до «масовидності терору» проти наших батьків і дідів. Сьогодні прихильники імперської мімікрійної ідеології повинні стати жертвою нашого терору, інакше революційного очищення й санації національного організму не відбудеться. Діяти треба негайно, самоорганізовано і рішуче, починаючи від самих долин, без екзальтації і маніфестацій, не очікуючи команд із Києва, а з-за рогу, де кожен знає прізвище й адресу корупціонера й національного зрадника чи відвертого ворога народу. Російською в Києві повинно стати небезпечно розмовляти, як українською – в «Новоросії», що примарилась придуркуватим послідовникам Гумільова й Дугіна.
Богообраність і невипадковість шляхетних почувань повсталого проти національного гніту народу протистоїть зухвалому лицемірству імперських попиків і псевдонаукового шарлатанства генштабівських шнирів Кремля – неодмінних супутників носіїв неправедного збагачення. І чим і до якої міри ліпші гроші, злуплені з пограбованих подільських селян, від грошей, викачаних із надр Уренґоя. Географія різна, методологія – спільна. Легше верблюдові ввійти у вухо голки, ніж багатіям у Революцію, або дияконові РПЦ стати українським головнокомандувачем. З ким там і за якого стола сідати і про що говорити, – з тими, що купують і посилають одну частину обкраденого ними народу вбивати другу, розташовану за прикордонним знаком? Під телевізійне хіхікання хохмачів з дебіловізії? І хто і за якою конституцією представлятиме інтереси повсталих, знову багатії-експлуататори, що звично мріють отримати найвищу владу, з торговельно-бізнесовими перепустками – депутатськими мандатами?
«Опозиція», що нібито перефарбувалась і стала черговою владою – це комплементарне поповнення все тієї ж злодійської інтернаціоналістської влади і касти, і їх потрібно змести комплексно, вкупі. Інакше це буде ніяка не Революція, а черговий обман з боку pоst-геноцидальних post-колоніальних паразитів, що й далі хочуть живитися плоттю ошуканого лоха-народу, змовившись із сусідськими неоколоніалістами про дальші вигідні ціни й умови гри. Геть надуману демократію! Хай живе свобода народу від будь-якого обману й експлуатації!...
Ресурси України, зокрема й психологічно-емоційні, не просто неефективно використовуються – їх використовують нахабні паразити і вміло, після кровопускання, періодично щоразу спускають в унітаз. Вибухова пара народного гніву накопичується і випускається, вправно зціджується, і замість конкретно спрямовано й результативно вибухнути – вчергове безголова, пограбована в усіх сенсах, отара тупо-закупорено, по-баранячому, після провалу чергових перегрупувань та інституціалістичних видозмін правлячого класу наднаціональних паразитів, чекає наступної стихійної нагоди: когось там кудись вибрати. А тимчасом заморожені військові конфлікти повинні відвернути увагу від внутрішнього паразита. Проте: ще десять таких років бидлячого чекання в цій підмосковській, керованій спецслужбами сусідньої держави оборі, Україна просто не витримає: вона цілком і абсолютно конституційно федералізується і розлізеться на шматові клапті, мов гнила онуча. Що й треба було декому довести. Цьому може запобігти лише перманентне революційне очищення і національна санація, що триматиме в постійному тонусі націю. Ініціативні акції ЗС стануть постійні і невідворотні, треба не стояти в Донбасі, а ширитись на Захід із тими автоматами, гранатометами, і ніхто, і найменший паразит з районної «мусарні» чи прокуратури не уникне покарання й народного підпільного некерованого гніву.
Кров Героїв Майдану кличе до помсти, і вона повинна бути страшна.
Україна знищується, як щось підніжне й тимчасове, як корм для паразитів. Лише ворожа кров може цей процес зупинити. Сьогодні будь-яка, крім Загонів Санації, влада в Україні ворожа і підлягає тому, аби її революційно зліквідувати. Вона виростає на гною pоst-геноцидальної pоst-імперської свідомості, на сталінських гекатомбах і страхові старшого покоління, якому впарюють баєчки про конечність демократично-процесуального народовпокоєння на численних виборах і деескалації ще не розгорнутого гніву й бунту задля дальшої жебрацької терплячої стабілізації. Тому в нас і процвітає, вдосконалюється і хижо вигострюється зайшлими чужинцями та місцевими їхніми прислужниками безпрецедентна безоглядна розбещеність криміналітету й паразитизму та грабунку народу-лоха-абориґена, що пронизала всі органи влади, від так званого народного епутата, мішка з грошима, що немилосердно «тащіцца» від власної несподіваної історичної ролі, до калікувато-дебілкуватого мєнта з патиком на вулиці, що так само хоче жерти і нічого не продукувати. Корупція, її іржа і влада – у нас речі тотожні, і підлягають тому, аби їх тотально скинули і очистили. Інакше жодна нова стара конституція, старий новий парламент і Президент нічого не змінять. Лише гільйотина на центральній площі французької столиці поклала край паразитизму аристократії і розкрила історичні двері буржуазії. А ми покірно дали витворити власну паразитарну олігархію, яка крутиться, як гімно в парламентській ополонці, і яку треба тепер відстріляти, зчистити разом з усім кодлом, і тоді все їхнє награбоване добро залишиться в очищеного кров'ю народу. Отойді і погуляєм на Майдані...
Очищення землі від паразитів-шкідників повинно бути революційне, криваво-соціальне і духовне, як учив Христос. Йому уподібнюючись, треба ділитись із ближнім співплемінником співчуттям, розумінням, хлібом і останньою пляшкою з бензином, відчуваючи і пробуджуючи його невипадкову залученість до місії визволення і духовного возвеличення народу. На нас дивиться ввесь світ і чекає дії, а не масової загибелі на узбіччях біля териконів і копанок, не нічного грабунку маєтків паразитів, хорових співів і висирання вижебраних дармових борщів на задвірках столичної площі біля сміттєвих баків – історія чекає від нас знищення багатіїв-змовників по обидві сторони кордону. Вони купують і нацьковують один на одного злиднів за національно-державною фішкою, а ми їх повбиваємо за класово-соціальною ознакою, як згадані французи, творці європейської історії – в кого оксамитові штани, тому першим випускають тельбухи, а потім вирізують вирізувачів, аж поки духом крові і очищення не просякне ввесь удоволений народ.
А то в Донбасі вмирають, а в Києві планктон-біомаса далі собі веселиться в своєму 55-му кварталі, і бурчить незадоволено на західників, селюків і шахтарів, на всю Україну... «Ім далі чєрєзчур ощущєній и засралі Крєщтік...
Зухвале блюзнірське винародовлення неодмінно закінчиться кривавим катарсисом в Україні. І починати треба скрізь, з усіх боків, аби ввійти до Києва. Чужинці-іновірці активно і вміло, як хробаки, рухаються в тілі обезголовленого народу і його голові-столиці, та й прислужники-колябораціоністи свого не пропускають, і треба підштовхувати хробаків до взаємопожирання – це зовсім не суперечить вченню Христа, Він Сам їх провокував Своєю нібито простотою, доступністю і народністю до бунту проти Себе, носія Світла й Істини. І вони обплювали, вбили й щодня вбивають Його, аби ми могли за це помститися і знищити їх.
Провокуйте провокаторів, ритуально принижуйте доступних репрезентантів влади, хай повзають перед вами всі ці депутати-кандидати на найвищі пости, мочіть їх і викладайте відео в інтернеті, гірше не буде, навпаки – контрольована хробаками-паразитами ситуація вийде з-під їхнього контролю, і хоч би чий був вибух, чия граната чи автоматна черга по наповнених чиновними паразитами кабінетах – усе піде на піднесення й користь очищення. Саме до цього закликає й наша новітня ідеологія віктімізації, ожертовлення паразитарно-кримінальної влади, – всіма засобами повсталого народу звільнятись від узурпаторів влади, що розривають країну, нацьковуючи одне на одного її реґіони. Адже ввесь повсталий народ не може бути носієм кримінальної свідомости й екстремістом, бандерівський постріл у міністра внутрішніх справ окупаційної польської влади був найуспішніший теракт у світовій історії, він розгорнув цілий рух. А тут і не треба їхати до Варшави, всі мішені й об'єкти ожертовлення копошаться в своїх кабінетах, напохваті вони і не лише в Києві. В кожному райцентрі є свої місцеві колябораціоністи й підривні антидержавні елементи, яких слід і можна урочисто-ритуально зліквідувати, на пострах одних і піднесення других, пригнобленої більшості. Це традиційний алгоритм українських визвольних рухів.
Сучасна влада в Україні –тотально злодійська і кримінальна, жодні вибори й президентські перетасовки в уряді її не змінять, тому що вона послуговується спадком соціальної дезінтеґрованности народу, отриманої внаслідок сталінсько-російського геноциду й терору, котрі культивували в Україні спочатку зайшлі організовані банди муравйових-якірів чи, як за Бандери, польські «пацифікатори». І цим нащадкам терористів можна протиставити лише тотальний терор, загнати їх і їхнє оточення в ізоляцію невідступного жаху, за яким на них чекає розправа. А сьогодні ігри в демократичні процедури не на часі. З внутрішнім і зовнішнім бандитом не домовляються, його ліквідують усіма доступними і йому зрозумілими засобами, вибираючи, звісно, найефективніші. Провокуйте в собі екстремістів, станьте вояками ідеї, а не сирунами й співунами, як ті бидляки, що покидали в Криму зброю і потягнулись під крило пастора-головнокомандувача, автора міщанських книжичок про порожнечу власного буття. Але до чого тут Україна?!..
Істина – то невипадкова залученість до Божестенного плану всесвітнього очищення від матеріалістичної захланності. І тут усі засоби прийнятні. Ефективнішого «використання принаявних ресурсів», ніж це було в Христа, не коїлось у світі. У Нього все невипадкове і насичене змістом і осяянням, навіть деревина, що всохла від пророчого доторку – і вона мала свою місію, була покликана з небуття саме таким чином засвідчити всеосяжну і всепроймальну Істину очищення й оздоровлення світу від ілюзії матеріалізму. Кидайте у вогонь кукіль і полову використаного зайвого і шкідливого матеріалу історіотворення. І нині так само кожен автоматний постріл по фешенебельних вікнах чи лімузинах має більший духовний і шляхетний сенс, ніж тисячі тонн бюрократичного паперу в парламенті, Вашингтоні, Брюсселі, чи деінде. Калаші й дробовики з вовчим шротом – куди ефективніші. Потрібне розгорнуте інструментальне втручання в перебіг накинутої національної хвороби зашмарканого і переляканого розпаду, це саме той випадок, коли Захід не допоможе, лише зашкодить. Бараняче ж очікування результатів провладних і привладних, а також міждержавних змов для національно-визвольної революції – то невідворотна смерть.
Ми – інструменти в руках найвищого Майстра і розуміємо шахрайську гру в глобальну «демократію» сьогоднішніх міжнародних грабіжників-багатіїв, яким зовсім не потрібна сильна, сконсолідована й очищена Україна, і відповідатимуть вони за найвищими програмами, як та смоківниця з Євангелія, бо вони лише наочне тупе приладдя нашої історії, яку тут творимо. Всі розбухлі від грошви і народної крові паразити, хоч би де вони зібралися і засіли – в парламенті, у відділенні міліції чи президентській адміністрації, – галузки безплідної смоківниці, що відсікаються і кидаються в піч вогняну. І ніхто не уникне Божественного вогняного очищення.
Штучно зумовлена відсталість буржуазно-капіталістичного розвитку України дозволяє панувати абсолютно безсоромній і нахабній владі, що п'яніє і сатаніє від самої справи добувати й красти гроші в окупованого народу будь-яким чином. Ця влада нікуди не відійшла і не збирається відходити. Вона переформатувалась, принагідно обісравши через бокотягів національну ідею. І при цьому постійно посилається на якісь зовнішні міфічні чинники чи впливи, що їм перешкоджають, сусідські і мовні змови чи дезорганізацію і власну нескоординованість, хоча сама є pоst-геноцидальним продовженням і розробкою чужинецької паразитарної ідеології, що її уособлюють зайшлі комісари, і вже не лише в «кожанах» чи рясах. Вони приміряють європейські шати й пентхаузи, а народові дарують вічне «демократичне чекання» крихт із їхнього «демократичного» стола в обдертих і заражених хімією селах. Ніщо так не організовує і не координує владу, ніж її ж таки кровопускання, якого так до сьогодні і не сталося. На гору знову вилізли велемовні пристосуванці до обставин.
Головна риса влади за таких умов – витончене лицемірство й бандитизм. Очевидні складові бандитизму – нахабна показна розкіш і цинічна хвалькуватість нею, безмежна, вихлюпувана садистична насолода своєю владою над іншими, упослідженими і «опущеними лохами-казлами-хахлами». Привладні бандити буквально сіють ненависть до ближнього, нацьковуючи одних українських злиднів на других, маніпулюючи імперськими або антиімперськими пропаґандистськими кліше, у кожному вбачаючи не співгромадянина, а ворога і конкурента їхньої банди й способу збагатитися. Пахани злодійською демагогією про рівність жертв і їхніх паразитів свою ж країну з усім її населенням і колосальними ресурсами зробили лише жалюгідним кормом для «торжественно» «торжествуючого» Заходу, який боїться національного відродження України так само, як і Москва. Відтак ворогом собі на власній землі і всесвітньо-небезпечним «фашистом» у західних медіа, в унісон із російськими, проголошено ввесь post-геноцидальний народ, який чомусь хоче мати власну ідентичність і навіть мову на власній землі. Це суворо заборонено, дозволено, як і завжди, лише покірне гречкосійство й бурякозбирання – після піратського протруєння й засирання мізків.
Тому на відповідь будь-яким побитом перефарбована привладна банда так само дістає ненависть – як вороги плану Господа, в який і залучена богообрана Україна. І антидержавні елементи, що підривають її зсередини на найвищому, недостойному для них рівні, будуть змиті кров'ю очищення. Всі ці «ящикові» речники антинародної псевдодемократичної ідеології всім набридли і повинні знайти свій кінець на київських смітниках у пластикових мішках. Той же, що від їхнього імені сідає з їхніми московськими хазяями за якогось там круглого чи парламентського стола, збирається під купол однієї парламентської зали – отримає круглу дірку параші, якою вже зяє до них усепоглинальна історія, з якої й починали, під запальні вітання західних емісарів, нинішні «батьки нації», що їх привела до влади покалічена совковою криміналізаціяєю німа й тупа отара, що длубається на смітті, шукаючи за подачками, отара, позбавлена не те що культури і пам'яті предків, а навіть якихось усвідомлених засобів самоідентифікації. Все сьогодні в нашій країні чуже й накинуте, несамовито несамодостатнє й орієнтоване на чужі впливи, сили й гроші, чуже інформаційне поле, і лише революція зможе змести цей намул і непотріб. Ми ж покажемо справжнє очищувальне народоволевиявлення. Колись у Сопронюковому «Слові» автор цих рядків попереджав злодійчуків: віддасте ядерну тактичну зброю – втратите Крим, а наразі вони вже по кусках збираються злити всю Україну, аби втриматись при своїх статках.
Активно виконувати волю Господа – передбачає очистити націю, землю від зайшлих бандитів-паразитів, хоч би як вони маскувались і використовували безголове, розсварене за миску баланди, бидло, спрагле образу внутрішнього ворога, що начебто відбирає в них звичне хлєбалово і дорогоцінний «язик». Хробаки з донецьких копанок мають ненавидіти таких само замазур з галицького Червонограда, бо бездіяльні, розсварені і слабкодухі, і є жертви та об'єкт насильства й маніпуляції владної банди. Це спеціалізація паразита – шукати жертву, створювати її, принижувати, розділяти на безголові шматки, упосліджувати, оббріхувати й живитися тілом опановуваного, інколи лицемірно спускаючись зі своїх вершин, аби погладити дурнувату голівку та подарувати міську забавку-фонтан, і сказати, «а яка різниця, ви ж усі єдині-однакові, убогі духом брати-християни».
Добробут паразита, пастор він чи фабрикант цукерок, зумовлений лише експлуатацією жертви, і ця жертва – ввесь український народ, на Сході й на Заході, що гине в копанках і на прострілюваній поверхні, який замість власної держави отримав її цинічну підробку, «демократичний» лохотрон із відповідним «інформаційним простором», де вигулькують одні й ті ж самі фішки, змінюючи одна одну підпропаґандистський тріск політичних теле-ток-шоу недорікуватих політологів і містечкових проплачених експертів, що заворожують недоумкуватий плебс і підхвалюють його за унікальну сумирність і довірливість...
Реґіоналізуюча банда паразитів, що подрібнює і розщеплює націю-державу, відчуваючи щораз більшу загрозу, хоче відібрати в українського народу останнє – його власну особовість самоідентифікації – періодичне стихійне некероване самоочищення від паразитів, яким він так уславився в минулому. Це і є перманентна українська національна ідея – в стилі «інферно». Невипадково деякі універсальні етнопаразити досі, жахаючись, згадують Хмельниччину. Жертва тоді вийшла з-під контролю. І сьогодні вона так само знову відчула своє глибинне покликання очиститись від налізлих з усіх боків паразитів, що увиваються довкола огидного їм брудного натовпу, сльозливо запевняючи, присягаючи-клянучись у своїй любові і гуманітарній солідарності, припрошуючи розійтись по норах зі своїх респектабельних майданів.
Порошенківщина, що потрясає жирними щічками, боксерські війни за київські крісла, метушня зграї довкола владних інших крісел цілковито некомпетентних непатріотів, що ділять країну навпіл, базікання «успокоітєлєй» суспільства, грабіжників рабсили й довкілля, бюрократична машина – повинні так само стати за жертву цієї дисперсної революції, позаяк буде ще гірше, коли вони всіх заспокоять, умиротворять-умертвлять дух і утримають політичне провідне становище. І тоді ці сумирні міщани відберуть у бидла навіть картоплю і останні буряки, потішаючи пропаґандистськими баєчками про свій європейський курс і суперврожаї зернових, до яких не мають жодного стосунку, і які отримані внаслідок неодноразової хімічної атаки на довкілля й трейдерські схеми. Натомість їх прийме і вкотре притисне до своїх усохлих грудей сама Меркель: мрія Майдану збулась...
Не заради тілесних утіх, а задля самоочищення і знищення паразита, проголошуємо наш християнський найвищий етичний акт, служіння Богові з будь-якою доступною зброєю в руках. Єдине, чого боїться ваш головний усенародний паразит, коли його провокації не пішли йому на користь – інструментального втручання в його власне тіло, йому і його довкіллюю боляче і лячно – і він спішить щось там говорити, мімікрувати, присипляти, домовлятись з ворогами, навіть з ідіотами і дітьми. Але єдине, чого можете тут успішно навчитися, це як змішувати бензин із соляркою, – щоб довше горіло, і якнайдалі цей коктейль пожбурити у вікно чиновника-корупціонера, – щоб самому не підсмажитися...
В світі, на різних площах, стримить кілька тисяч бовванів Шевченкові, які нагадують, що вчив Тарас Григорович суто і тільки одного інструментально втручатися в історію (романтичний поет замість бензину віддавав перевагу ножам і сокирі), що виводить бидло, лохів – на Народ, на Націю. «І вражою злою кров'ю волю окропіте». Яка настане тоді, «як понесе з України у синєє море кров ворожу». На те й треба, і слід «скородити московські ребра». Відтоді історично-біологічний ворог-воріженько української нації зовсім не змінився. І другого-іншого шляху, окрім його знищити, на рідній землі ніде не було й немає. Жидокацапи і їхні коляборовані прислужники залишились на місці. Все інше – облуда паразита, що сідає поруч з вами, щоб, заспокоївши, знову присмоктатись, пояснивши всім, кому треба, що ви не жертва – а терорист-ектстреміст. Однак по тому, як від їхніх маєтків, ресторанів, готелів, лімузинів, салонів, студій і кабінетів(їх перелік уже є інтернеті на «блек-ліст») шугоне іскрами й засмердить смаленим – почнеться великий ексодус, повернення на рідні палестини, ісход, утеча щурів на всі боки, і хто тоді кричатиме: «Расея, хатім пу-ці-на!» Він їх зустріне вже в них удома – із залупленою імперсько-татарською пуцькою, навіть посипаною діоксином, якщо пасічникам іще до смаку і вподоби pоst-геноцидальні колоніально-імперські приправи. Хоча рвонуть вони переважно в Європу. Масова міґрація паразитів – це вкрай потрібний побічний продукт очищувальної Революції. Перш ніж революційно зайти до Європи – треба традиційно загнати паразита назад, в Азію.
Ліквідація національно-соціального паразита не лише виправдана, а й призначена Божим Законом. Це обов'язок українця – вбивати своїх ворогів на межі двох світів. І що сильніше відчуття обов'язку перед власною Богом даною землею та її історією, то майстерніше й масштабніше українець повинен знищувати своїх біологічних ворогів. Їх вказав та ідентифікував іще Тарас Шевченко.
Своєю невтомною працею очищення власної землі українець примножує славу Божу і славу предків, гуртуючись у Загони Вогняної Санації (ЗС). Члени ЗС відкидають віками прищеплюваний психологічний гніт страху перед чужинецькою етикою орди й конспіративного кагалу, провідником і вкорінювачем якої є, серед іншого, Російська Православна Церква. Кацапські імперські шовіністи антисеміти лише тому, що заздрять жидам і їхньому паразитарному універсалізму. Але біологічна суть їх в Україні незмінна. І використовують вони саме расовий ізоляціоністський аспект іудаїзму, що нічого спільного з християнським ученням не має. Тому ми створюємо власний культ, непідвладний чужинецьким маніпуляціям, у цьому своєю жертовністю нас постійно супроводжуватимуть скоцюрблені й прошиті кулями російських ставлеників Герої Майдану. Вони житимуть у нас і через нас вічно, жодне попівське сльозливе нявчання їх не згладить у роз'ятреній народній пам'яті.
Знищення кацапо-імперської попівської підривної резидентури й резиденцій так само – конечна передумова очищення самого духу християнськи-повсталого народу, і лише тоді настане жадане матеріальне щастя і світове визнання – як винагорода й підтвердження Божого Благословення і Промислу, свідчення того, що ми йдемо правильним шляхом. Сьогодні в кожному українському містечку є ця паразитарно-імперська резидентура в рясах. І у нас з ними релігійна і нещадна боротьба і війна. І що більші перешкоди на нашому шляху – то більша буде винагорода у вічності. Там, де багатство народу, зокрема храми й монастирі, перебуває в чужих руках – і дух упосліджений, там неможливе істинне благочестя, там можливе лише лицемірство заїжджих попиків-аґентів-«патріархів», що тріумфально «окормляють» смородом імперської онучаної отрути підкорений народ якихось, як їм здається, мало-недорускіх, змушуючи прислуговувати расово сильнішому, окупаційному народові – під гаслами начебто Христа, який зовсім не був кацапо-татарський нацист. Як не були християни чи моральні державці і провінційно-злодійкуваті блазні кравчуки й т.ін. антиукраїнська депутатсько-президентська pоst-геноцидальна шваль, моральні нібито авторитети нації, що, просравши, крім ядерної зброї, все, що лише можна було, розкрадає рештки і змінює одна одну, вилизуючи московського чобота, косячись водночас іще й у бік європейських пансько-піднебесних штиблетів.
Віра в себе повинна породжувати й вилонювати справжніх, стихійних радикальних лідерів, а не вічнопривладних кабанів у маскарадному камуфляжі, що походжають серед найнятих і привезених статистів. Не засмердена матьня пристосуванців, камуфляжі і ряси церковних смоктальників є носіями духу – єдино справжня наша Релігія Ритуального жертвоприношення й Очищення повинна породжувати прагнення до чистоти нації як тіла Церкви Божої, а не як до інтернаціонального збіговиська авантюристів і паразитів.
Ми повинні заохочувати це питоме прагнення зберегти свій рід, прагнення етичної і матеріальної чистоти та одужання. Християнин – це не той, що скиглить і зазирає у привладну жменю, а той, що нищить якомога більше ворогів-паразитів на тілі свого роду і своєї нації, витворюючи й оздоровлюючи цілісне Тіло Боже, матеріальна, земна чистота й простота якого перегукується з небесною. Християнин – це санітар духу, закинутий у це осердя антинародного паразитарного гнойовиська, що кишить скупченими тут червами. Один помах рукою, кидок пляшкою запальної суміші, – як показує досвід, тягне неминучі справді поважні наслідки, стає за найбільший ритуал піднесення і духовного очищення. Революційні французи на час своєї Великої революції, що змінила хід світової історії, не збирались у велику отару, вони в кожному районі міста творили організовані осердя збройного опору, увінчані барикадами, зі своїми вуличними провідниками. Історію творили без уніформи, за головне була зброя, і прикріплений до лацкана національний стяговий знак.
А каліки нехай далі товчуть лобами й лижуть руки вертепникам-головнокомандувачам у камуфляжах, костюмах від Версачі й у засмальцьованих рясах православних «миротворців». Революція – це горіння і очищення плоті від будь-якого маскараду, зосібна без хіхікальних органічно антинародно-деструктивних помаранчево-міщанських авантюристок, подільських латифундистів, що перелякані своєю несподіваною роллю й глибокодумними лохами пентюхами-пасічниками, неперебірливими на своїх вечерях.
Чиста, ясна, безкомпромісна і безпосередня свідомість ідеології Вогняної Санації Нації стане за конечну складову Революції й дальше успішне матеріальне й духовне життя. Учасник ЗС сповниться свідомості, що він діє милістю Божою і з Божого благословення без посередників та інструкторів, без командирів і президентів, бо має природжене право і обов'язок дбати про інтереси своєї нації і землі сам, відкидаючи химеру всезагальної рівності. Найвища прейнятість містично-місійним духом ритуально-діяльної групи, і з таких груп новітніх вогненосних апостолів складеться очищене тіло Нації. Загони Вогняної Санації постануть по найвіддаленіших містах і селах, аби злитись потужно в очищеному і справді святому Києві. Як чотириста років тому роздріблені стихійні козацькі загони зливалися довкола Хортиці в організовану єдиним національно-визвольним рухом (першим у Європі!) силу, яка таки рушила на Захід, отак і сьогодні слід відкинути всі партійні програмки і їхніх лідерчуків, щоб вилонити й утвердити новітню, зовсім відмінну від попередніх накинутих, державну організацію Українців. Революціонери не базікають про ціни, тарифи й мита, про поправки до нікому не потрібних парламентських брошурок із шахрайними законами, вони задирають догори ногами владу, беруть її за яйця, відривають їх, а владу валять. Величнішої, бо природнішої місії ґвалтування і роздирання жертви, яка нарешті потрапила до наших рук, не існує в цьому європейському світі з часів античного культу Діоніса...
Будьте продуктивні в своїй вірі очищення й оздоровлення нації – за підтвердження цьому стануть спалені авта, маєтки й трупи захланних паразитів-корупцонерів та зловорожих аґентів. Епоха гармонійного одужання України кличе вас, вона починається щепленим вогнем, бо сміття матеріалізму кишить накопиченими червами зарази й брудом брехні. Ці хробаки добровільно не покинуть тіло нації. Протидіяти їм можна і потрібно насамперед інструментально – винищуйте їх більше, і Бог винагородить вас, – на землі і на небі, де злодії, нарешті, не підкопуються і не крадуть, а міль та іржа не пожирають те, що ви здобули...
Ми живемо за критичних часів, коли паразитарна інтернаціональна потолоч, як ніколи, загрожує національному й фізичному буттю українців. Приватна власність за наших умов – це розподіл на багатих і бідних, розподіл на безліч кримінальних, що стоять у конкуренції, зграй, звиклих до соціального паразитизму. Їм треба задати ритм взаємопожирання і самознищення.
Треба не просто заперечити, а знищити й поглинути всіх конкурентів. Хрест і меч, іншим чином розв'язати проблему тут годі. Ніщо так не сприяє війні, як чин імітувати демократію. Мала кримінальна війна проти народу у нас уже триває, триває понад двадцять років і є свідомою акцією правлячої антиукраїнської олігархії. Тому їх треба розділити на складові протидії, ініціювати, аби вони одне одного знищували. Поки що ж олігархія й надалі між собою у змові.
Потурання несамодостатнім проміжним станам життя суперечить нашому Закону. Застромлені в тіло нації чужі етнічні уламки слід виламувати і знищувати. Нація – це не понуре виживання в окремій оборі, сподіваючись на новий склад кабінету міністрів, – це катарсичне жертво-вогняне дійство, там кожен отримує свою невипадкову історичну роль, шматок смаженини і відповідна сатисфакція від неї. Щодо терору, то він повинен бути миттєвий і вишуканий, а дух крові триватиме в пам'яті жертв вічно...
Катарсис крові прокладає найтісніші зв'язки в тілі Нації. Так виникають бойові групи, з яких і кристалізується справжня влада сили і дії. Без якісного аґресивного стрибка колективної свідомості народу не обійтися. Інакше різноплемінні зайди, кендюхи з грішми ще глибше зануряться і зсередини рознесуть нашу державу, аґенти ворожих структур і культур, заслинивши своєю слизькою говорильнею всі прагнення до самоочищення народу, далі живитимуться його кров'ю. Протиставити їм можна лише Загони чистки, бо ці проблеми у нас взаємопов'язані. Санація ж переводить життя на найвищий якісніший щабель. Динамічна боротьба не терпить жодних мирних лакун, вона буде тотальна, культова, реліґійна. Вбити ворога стане честю патріота. Ніхто не сховається від вістря нашої боротьби, бо вона – духовна і пронизує все. Вістря ритуалізуючих і підступно-карально жертвоприносячих ЗС розсікатиме всі інфраструктури антиукраїнських паразитів. Доцільна тематична спеціалізація ЗС, які окремо перейматимуться сепаратистськими діячами на Сході, антиукраїнськими партіями, резидентурою ФСБ, губернаторами-урядовцями-депутатами, криміналізованими судово-прокурорськими органами, комерційно-банківськими структурами, транснаціональними корпораціями, пропутінськими видавництвами, студіями й редакціями...
ЗС проникнуть в усі структури суспільства, із засобу суспільної ініціативи очищення й регулювання політичних та економічних інтересів корінної нації вони стануть справді оздоровленою державною владою. Ідея народу як єдиної згуртованої озброєної групи потребує ініціативи знизу й унеможливить традиційні корумпованість і криміналізацію, джерелом якої є насамперед інородці та їхні прислужники, що переймаються економічно-соціальним обезкровленням, саботажем, виснажуванням і роз'їданням тіла народу...Нам потрібне розширення теренів діяльності польових Загонів Чистки, а не очищення від революційних барикад вулиць і набитих музейним мотлохом і вичікувальними міщанами київських провулків.
Лише це розуміють і поважають захланні сусіди, що з усіх кінців шматують і палять нашу Вітчизну. Наше ставлення до них, історія, про яку ми разом писали і попереджали в «Слові», здійснюється буквально...
Кари ворогам Нації і вогню, більше Вогню!.. Лише так зійдуть на кожного невипадкового учасника цього великого ритуального дійства Очищення вогненні язики Святого Духа. Вбиваючи свого ворога, ви робите його жертвою і живитесь його агональною енергією, яку він у передсмертних корчах, здригаючись, виділяє...
Сподіваюсь, новітній Генпрокурор ці скромні проєкції і ремінісценції, викликані елегантною поетичною збіркою Олександра Сопронюка, не потрактує знову як «розпалювання міжнаціональної ворожнечі» та «заклики до аґресивної війни з Росією», як це сталося колись на початку дев'яностих – якщо не хоче сам стати об'єктом цієї так давно обіцяної санації...

 

***
Ів. КОЗАЧЕНКОВІ
Колись давно, коли я був самим собою.
І крицею горіла кров моїх бажань, –
Старий заблуда в ранню , в туманову рань,
Приніс до мене в жменях, крихти мого болю...

Я став сліпий, мов сонце вечорове...
Той біль вернув мені посутність моїх мук,
Немов столітній чорний сивий крук
Склював до решти моє серце. На покрову

Я одболів: все знане, все ясне –
Життя поїхало повторним колом.
Та лиш заблуда той, з потворним заборолом, –
Укляк хрестом і рве на шмат мене.

21 червня 2014 року, м. Київ



http://www.xn--seocanavar-6ub.com/

http://www.xn--saekimimerkezi-hjb.web.tr/sac-nakledilmesi-sac-ekimi-hakkinda/

http://www.xn--burunestetii-nyb.web.tr/12-2/

https://twitter.com/estetik_int

https://plus.google.com/+EstetikInternationalcomtr/

https://plus.google.com/+BahadırBaykalDr/

Burun Estetigi Ameliyati istanbul Turkey - http://www.xn--burunestetiirevizyonu-j4c.web.tr/

Kurumsalseo.web.tr