Манпуляцї«Людям здається, що це вони приймають рішення, що це вони хочуть чого-небудь, тоді як насправді вони піддаються тиску зовнішніх сил, внутрішнім або зовнішнім умовностям, і «хочуть» саме того, що їм доводиться робити», - в час, коли усі наввипередки кричать про власну думку і ревно відстоюють її незалежно від того, хибна вона, істинна чи нейтральна, ці слова психоаналітика Е. Фромма, висвітлені у книзі «Втеча від свободи», стають особливо актуальними.
Перш, ніж безоглядно купувати рекламований товар, підтримувати ту чи іншу політичну силу та ідеологію, запропоновану з екрану модель поведінки у конкретній ситуації чи стиль життя загалом, варто глядачеві задуматися: справді він того хоче, чи це всього-на-всього хитрий, непомітний прийом захоплення пожадальної сили його психіки зацікавленими у цьому колами. «Маніпуляція – це не насильство, а спокуса», - доступно пояснює своїм читачам російський дослідник явища маніпуляції свідомістю С. Кара-Мурза, ніби проводячи паралель між технологіями маніпуляторів та «витонченими» методами диявольського впливу. Вони – ідентичні.
Для успішної їхньої реалізації необхідні сприятливі передумови, насамперед, у психіці об’єктів такого впливу. У кожної людини відбуваються духовні процеси: мислення, почуття, пам’ять, увага, уява. Завдання маніпулятора(суб’єкта впливу) – розладнати їхнє нормальне функціонування. За таких умов жертва швидше піддається маніпуляції. Для розладнання кожного із цих психологічних процесів існують свої прийоми.
Дуже важливою для маніпуляторів масовою свідомістю громадян є втрата об’єктом здатності мислити, приймати незаангажовані рішення, критично та тверезо оцінювати дійсність. Відсутність усього перерахованого – характерні риси натовпу. Відбувається процес натовпотворення.
Щоб громадськість перетворилася у масу, потрібно більшості її членів прищепити спільний відносно стійкий інтерес, створивши і поширивши через ЗМІ певні, вигідні маніпулятору, суспільні установки, стереотипи, міфи, примітивні зразки масової культури, або підсиливши вже існуючі. Поширюючи і часто повторюючи одні й ті самі короткі гасла, що легко запам’ятовуються, на кшталт: «Рок – музика вибраних, вільних, сильних духом і т. п.», штучно насаджується в масах спільний відносно стійкий інтерес до відповідного музичного напрямку та його виконавців. Дуже часто через брак часу, повної інформації і бажання людина навіть не намагається піддати сумніву те, про що довідується з медіа.
На такій «передбачливості» людського мислення спекулюють маніпулятори, подібним чином, як і на його логічності, здатності будувати причинно-наслідкові зв’язки. «Лише вносячи хаос в логічний ланцюжок, маніпулятор багато досягає: людина відчуває свою безпорадність і шукає поводиря. А якщо вдається настільки викривити логічну програму, що людина «сама» приходить до потрібного висновку, то ще краще». Беручи слово «сама» в лапки, С. Кара-Мурза має на увазі те, про що йшлося вище: людині лише здається, що вона самостійно прийняла певне рішення, насправді ж на основі певних психологічних закономірностей їй це рішення «запрограмували» ззовні.
Такий процес розщеплення людського мислення психологи називають штучною шизофренізація. С. Кара-Мурза пише, що якщо «вдається штучно «шизофренізувати» свідомість, люди виявляються нездатними зв’язувати в логічну систему отримувані ними повідомлення і не можуть їх критично осмислювати. Їм не залишається нічого іншого, як просто вірити висновкам приємного диктора, авторитетного вченого, популярного поета». Під такий вплив потрапили вкладники сумнозвісного концерну МММ на початку 90-х, які після розкриття афери, хоч і розуміли безглуздість можливості отримання від вкладу обіцяних захмарних прибутків, проте не могли пояснити, чому не пішли за здоровим глуздом і повірили рекламі.
Штучну шизофренізацію мислення засобами масової інформації сьогодні чітко можна простежити серед населення Росії, яке довіряє абсурдним новинам про події в Україні. Одному із російських каналів дає коментар людина, представлена як доктор економічних наук(в що слабо віриться через зміст повідомлення та його вихід за межі компетенції респондента), і серйозно розповідає про «кровожерливих бандерівців», які на теренах Західної України в часи Другої світової війни через брак розваг у вигляді телебачення виготовляли велетенські казани і живцем варили в них росіян.
Як зазначає Г. Почепцов у своїй праці «Контроль над розумом», маніпуляція є особливо успішною в такому суспільстві, яке піддається страху, тривозі, сумнівам, непевності у завтрашньому дні. В часи соціальних потрясінь такі психологічні стани лише загострюються. За приклад такого становища вчений подає реалії Серпневого путчу 1991 р.: продовольчий дефіцит і зубожіння населення, кадри з танками на вулицях Москви, явний брак зрозумілої інформації в медіа.
Як згодом покаже історія, це суспільство стане благодатним ґрунтом для різного роду афер і сумнівних за своєю істинністю ідей(розвиток сект, захоплення так званою сексуальною революцією). На пострадянському просторі нечуваної популярності набуває таке нововведення, як реклама. Їй вірять, до неї прислухаються, рекламовані товари приймають як істинно якісні, що перебувають поза всякою конкуренцією. Через це нечуваних обертів набрала афера С. Мавроді та його концерну МММ.
В останньому випадку вже не тільки простежується дія штучної шизофренізації свідомості, про яку йшлося вище, а й емоційна сфера відіграє потужну роль. Страх, тривога, непевність у завтрашньому дні – це все види почуттів, до того ж негативних, деструктивних. Підсилюючи їх, маніпулятори розраховують на послаблення психологічної опірності об’єктів свого впливу.
Якщо в суспільстві відсутні справжні причини страху, то їх легко можна створити штучно підбірками новин у інформаційних випусках. Повідомлення про теракти, вбивства, аварії, стихійні лиха, якщо не розмежовувати їх інформацією про щось приємне, справляють на глядача гнітюче враження. Повторюючи із випуску до випуску, із дня в день цю тематику, існує загроза зробити у великої частини громадян такий стан сталим і звичним. Хоче такий глядач відволіктися від новин художнім фільмом, але й там не краще: жахи, бойовики, кримінал ще більше послаблюють його психіку.
Буває, викликають у жертви маніпуляції ще й іншу емоцію – замилування, яка теж є доволі ефективною. В такому випадку, коли образ викличе у неї це почуття, вона швидше повірить йому. Досить згадати рекламу МММ про безпосереднього простакуватого робітника Льоню Голубкова з його гостинністю, щирістю та головну героїню серіалу «Просто Марія», який обожнювала широка глядацька аудиторія пострадянського простору. Ще й сьогодні рекламодавці у своїх роликах та афішах полюбляють використовувати зображення тваринок і маленьких дітей, хоч використання останніх обмежується Законом України «Про рекламу».
Також спекулюють маніпулятори сміхом, почуттям гумору. Жарти і легковажні витівки присипляють увагу, розслаблюють, знижують опірність людської психіки, налаштовують на прихильність до їхнього автора. За їхньою ширмою часто не помічаєш того, що автор справді хоче донести. Зацікавлена яскравими витівками увага пропускає мимо себе до підсвідомості на перший погляд другорядну інформацію, яка в результаті робить вплив значно сильніший. Або, підкуплена веселим амплуа гумориста, разом із жартами приймає на віру все решта, що йде від нього.
Через це сучасні російські гумористи роблять велику послугу пропаганді путінської ідеї «русского мира». Це – і скандальний піп-актор І. Охлобистін, і М. Задорнов з його глорифікацією всього російського, в тому числі й ментальних вад, на тлі їдкої сатири всього західного, в тому числі й позитивних сторін. Веселість і безпосередність прапорщика Шматка із серіалу «Солдати» підкуповують глядача настільки, що разом з ними хочеться наслідувати його шкідливі звички, вперте небажання розумово розвиватися, «ура-патріотизм» на словах і зневажливе ставлення до інших народів на ділі, такі вигідні російській владі.
Маніпулятори свідомістю не тільки присипляють увагу своєї жертви, яка є суттєвою перепоною на шляху до їхньої мети, а й розсіюють її, бомбардуючи людський розум величезними потоками інформації без жодної ваги(розважальної, в тому числі й гумористично забарвленого вчення М. Задорнова про вибраність росіян; світських хронік; спортивних подій, особливо футбольних, які не мають суспільної ваги, а лише перевантажують розум значними об’ємами даних про те, хто куди з якого футбольного клубу і за скільки тисяч євро перейшов; ток-шоу, покликаних порпатися в особистому житті своїх героїв; астрологічних прогнозів, особливо напередодні Нового року; псевдопсихологічних і псевдомістичних передач і публікацій).
Знівелювати на своєму шляху маніпулятори намагаються і пам’ять, особливо релігійну й історичну. Ще К.–Г. Юнг писав про руйнування священних(захисних від впливу) образів у колективній свідомості з цією метою. До таких актів, наприклад, можна віднести заборону розп’яття, хресного знамення, ікон серед представників певних релігійних сект та десакралізацію хрестів у символіці прихильників музичного напрямку «хеві-метал».
Нівелювання історичної пам’яті, цього потужного захисту, простежується в сучасній російській пропаганді. Поряд з відвертою фальсифікацією історії на науковому рівні бачимо невтомне таврування і змалювання в образі ворога всього українського, як в інформаційно-аналітичних передачах, так і в художньому кіно. Нікого сьогодні не здивуєш офіційними повідомленнями в російських медіа про «бандерівців» і розіп’ятих ними дітей. Ведеться таврування певних історичних подій та персоналій в російському кінематографі(незавидне зображення армії УНР в стрічці «Біла гвардія») і надмірна прослава тих, які насправді цього не заслуговують(О. Колчак в «Адміралі», цар Олександр ІІ, автор сумнозвісного Емського указу, в «Бідній Насті»).
Якщо мислення, увагу, пам’ять при маніпулятивному впливі намагаються пригнітити, то з уявою – навпаки. «У багатьох людей розвивається уява типу «сни наяву» - здатність зануритися у власні фантазії, втекти від дійсності. У крайніх випадках це виробляє(точніше, підсилює) особливий тип мислення – аутистичний, коли людина «відключається» від реальності. Під час важких суспільних криз це може стати масовим явищем». Мрії про славу, успіх, розкішне життя, пропаговане телеекраном на прикладах знаменитостей, яскраві та шокуючі атрибути якого збуджують уяву, - доказ цьому.
У своїй медіакритичній праці «Медіа: ключі до розуміння» Б. Потятиник звертає увагу на таку властивість телебачення, згідно з якою воно «схильне перетягувати на себе ковдру в конкуренції з реальним життям, намагаючись бути(чи здаватись) реальнішим, ніж сама реальність». Це – так званий ефект гіперреальності. Маніпулятори з екрану намагаються переконати глядача, що все звичне для нього – спілкування з рідними, друзями, робота, навчання – це фікція; а справжнє життя – те, що пропонують вони своїм підбором матеріалів і тем. Життя «селебрітіз», пристрасті на футбольному полі, всюдисущий кримінал з моторошними деталями злочинів, сексуальні збочення, стандартизація людства за знаками Зодіаку, монстри з «жахликів» - ось реальніша від реальності реальність.
Але перш, ніж приступити до відсіювання правди від маніпуляції, глядачу варто випробувати себе духовно й інтелектуально. Лише впевнившись у власних цінностях та поінформованості з надійних джерел, можна приступати до ознайомлення з будь-яким інформаційним продуктом, навіть таким, що переповнений різноманітними маніпулятивними технологіями. Для такого глядача справджуються слова Дж. Мільтона: «ти сам можеш усе правильно обміркувати і дослідити. <…> Для чистого – все чисте».
Потрібно пам’ятати про «мішені», які намагаються вразити маніпулятори. Особливо уважному слід бути щодо емоцій, не формувати уявлення про предмет з першого ж погляду. Звертати увагу перш за все на суть отриманої інформації, а не на яскраві слова, які її передають.


Калита Василь




Web Tasarım Ajansı