Не можна відкладати турботупро велике і вічне на ті часи,
колибуде досягнута для всіх можливість
задоволення своїх елементарних потреб.
Інакше буде пізно.
Ми дамо матеріальні блага в руки людей,
ідеалом котрих буде вимога «хліба і видовищ».
(В.І.Вернадський)

Дорогі, милі моєму серцю, українці!

ФотоВи народжені великим народом, коріння якого вростає аж у арійський ґрунт. Могутній потенціал цього етносу – русичів призвів до створення у другій половині І-го тисячоліття нашої ери праматері сучасної України – Древньої Русі, однієї з найпотужніших держав світу. Із княжими родами – провідниками цієї країни та її окремих земель прагнули дружити, домагалися їхньої прихильності монарші двори Європи, Візантійські царі, ординські ханства та каганати.
Але внаслідок різних причини, насамперед, через феодальну роздробленість, ця держава була зруйнована і з другої половини ХІІІ ст. для неї наступила епоха Великої Руїни.
У нас вкрали все: назву, державність, свободу, майбутнє, історію, а наші землі, маєтності разом з людністю і талантами розтягнули хижаки-сусіди.І ось уже понад сім століть спочатку наші пращури, а потім і український народ терплять поневіряння у неволі, національні утиски та інші знущання й приниження від країн-загарбниць.
Страшним результатом ліквідації державності, незалежності русичів стали: багатомільйонні втрати чисельності нашої людності; деформація їх етнопсихологічної ідентичності; різке зменшення сфери вжитку української мови; можливі центри ефективного відродження вживання української мови – силові структури (армія, поліція, служба безпеки, національна гвардія), школа, ЗМІ, церква, державне чиновництво ? спаралізовані «рускоязычною» отрутою і не працюють; деструктивна роз’єднаність українського народу і, як інтегральний результат, консервація мобільного комплексного розвитку і замороження основних показників людського розвитку українства на рівні досягнень найбідніших країн світу.
Але жорстокі уроки історії не пропали марно: Божою волею, зусиллями і ціною мільйонних жертв українців, 25 років тому постала окрема європейська держава – Україна. І зараз іде смертельна боротьба за її незалежність. В умовах жорсткої комплексної кризи і агресії з боку Росії проти України, український народ перебуває на межі фізичного виживання. Такий стан обумовлений, насамперед, тим, що посади перших та інших провідних осіб держави часто-густо обіймали не українські патріоти-професіонали, а різні пройдисвіти, кар’єристи, авантюристи, злодюги, бариги, зрадники. Одним словом, «Парадокс України в тому, що її еліта завжди представляла її гіршу частину, хоча має бути навпаки…» (Л.Подерев’янський). Нині Українська держава функціонує винятково як антинародне утворення. Арифметична більшість українців (80%) абсолютно не працює на українськість, усі зусилля влади націлені на будівництво України без українців.
Обрана восени 2014 року Верховна Рада, хоч і розбавлена декількома десятками народних депутатів-патріотів, через їх малочисельність не спроможна мати вирішальний вплив на зміну системи влади і на цій основі рішуче поліпшити стан справ.
І сьогодні, через антинародну сутність усіх гілок влади, Україна задихається в лабетах корупції, зради і масових злиднів. Представники ж правлячих кланів, загнавши державу у таке становище, розводять руками: «Ну, а кого ви поставите прем’єром, кого ви призначите міністром, у вас є конкретні прізвища?!.»
Наразі більшого лицемірства не придумаєш. Пересічні громадяни губляться, а й справді, кого можна призначити, кому можна довіритися? Бо донині колода карт державників при владі вкрай замусолена і складається з одних і тих же перевертнів і шахраїв. За усіх спроб імітації демократичних виборів, нами правлять непатріоти і недержавники, а компрадорські олігархи та їхні поплічники, які підкупом і лукавством прийшли до влади, перетворили її на антинародну і деморалізували українців. А щоб якось прикрити цю свою руйнівну діяльність, створюють подобу проведення реформ, запрошуючи навіть для цього іноземних фахівців, щось на кшталт варягів чи легіонерів.Наразі останнє ображає національну гордість українців, бо якщо оцінити внесок нашого народу у світову цивілізацію (цю роботу ми тільки розпочали і вона ще дуже далека від завершення), то він свідчить про колосальні можливості українського інтелекту.
Досить навести декілька прикладів, аби переконатися, що саме так воно і є. Перша у світі конституція, яка називалася «Пакти та Конституція законів та вільностей Війська Запорізького», створена авторським колективом козаків на чолі з Пилипом Орликом на 77 років раніше, ніж була написана Конституція США. Перший комп’ютер на Європейському континенті був створений в Україні.Перший довідник з кібернетики був написаний українською мовою в Києві, потім його переклали російською, англійською та іншими мовами. Десятки громадян інших країн українського походження стали Нобелівськими лауреатами, очолювали уряди ( наприклад, П’єр Берегуа – Петро Береговий, Франція), були відомими військовими діячами, дипломатами, організаторами промисловості (Ігор Сікорський, США) та інші. І таких прикладів – сотні. І якщо уважно придивитися, то ми неодмінно побачимо чимало українського елементу в житті люду як європейського, так і американського континентів.
А тому ніякі іноземні зайди нам не допоможуть, нехай вони ощасливлюють свої народи. Перекотиполе ніколи не стане ефективним носієм національних традицій і вправним будівничим щастя чужого йому народу.
«Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі собі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути…» (В. Липинський).
Не можна сказати, що ми сиділи, склавши руки. Увесь період української незалежності «пронизаний» декларуванням планів політиками і реалізацією «власних» планів можновладцями. В Україні утворювалися безліч рухів, конгресів, комітетів із гучними назвами і не менш гучними декларованими намірами. Ці «утворення» здебільшого мали неформальний статус, слугували майданчиками для політиків та державних діячів, «з’являлися і зникали за горизонтом». Ініціаторамиїх були і держслужбовці, і політики, і сотні громадських організацій із формальним і неформальним статусами. Усе завершувалося на стадії «обговорення і пошуку шляхів». Окремим «утворенням» вдалося задекларувати наміри і скласти «бачення майбутнього». І не більше.
Відомий український історик Стефан Томашівський, шукаючи відповідь на питання, чому такою трагічною є доля України в боротьбі за власну державність, виокремив дві основні причини. Перша – це небажання вчитися на помилках минулого, а тому й каже, що «ми – споконвічні неуки, і нема найменшого сумніву, що в неуцтві головна причина сучасного становища нашого народу». Друга причина полягає в тому, що до політичного керівництва громадянство допускає «неуків, дилетантів й авантюрників». На жаль, пише він, «у нас завжди переважали хаотики і шкідники, які десятки літ безкарно гарцювали і вщіплювали в суспільство та в її молодь найшкідливіший розвал найгіршими способами і нічого їм за те не було. Навпаки, вони виростали в очах народу на «проповідників» і вміло дискредитували тих, хто їм протирічив. Не забуваймо, що не тільки наші «проповідники» винні, але й ті, які мають змогу не дати авантюрникам руйнувати останки наших суспільних сил і надій на будучність» (Літопис – Берлін, 1924. – №8).
А тими, «які мають змогу не дати»…, є український народ, освічений і згуртований.
Потреба в чесних, виразних, талановитих голосах нині особливо велика. Надто гучним є тотальне безголосся. Усе, виявляється, можна перетворити на бездарне шоу. Особливо деморалізує суспільство владна «еліта», політикум, для якого вже давно немає нічого святого. Дрібні біси. Паяци зі злодійкуватими очима, надутими щоками й широко розчепіреними кишенями. Маріонетки в руках чужих ляльководів… Утім, «соціум» також норовить не впасти з воза: он скільки тих, хто підігрує бісам, пристосовується… «Ні сорому, ні совісті»,– кажуть про таких у народі. І це дуже важлива оцінка, бо без сорому не може існувати суспільство. Функція болю покликана не дати пошкодити нашу власну тканину, функція сорому – не дати пошкодити наші соціальні зв’язки, або ж вмотивовувати нас «відремонтувати їх», якщо таке пошкодження відбулося. Хоча гречка, як ефективний спосіб мотивації до голосування за того, хто її роздає, починає втрачати свою роль: люди брати то беруть, а голосують за інших. Дай, Боже, прозріння швидкого і всеохопного. І таке прозріння, швидке і всеохопне може бути здійсненим тільки на основі національної ідеї.
Українська національна ідея мобілізує інтелектуальну, духовну та фізичну енергії нації на утвердження українського способу життя. І все це, разом узяте, ґрунтується на серцевині українства – національній мові. Українська національна ідея існує для того, щоб наповнити Україну українським змістом, українським словом, українським світобаченням. Хоч би як тяжко було це робити, Україна мусить поставити національну ідею в центрі свого буття. Пройти цей шлях надзвичайно тяжко, бо не всі це розуміють, але саме він є визначальним для українського майбуття. Цей шлях – безальтернативний. Його треба пройти твердо, невідступно, безкомпромісно. І тільки тоді Україна збережеться у світовій історії як самодостатня державно-національна субстанція зі своїми самобутніми укладами: державним, культурним, релігійним, духовним…
Так ось, пошук і представлення кадрів – «націоналІдейників» ? кожного персонально до його справи, де він виявить себе найповніше і найкраще, а всі разом вони мобілізують українців, щоб досягти поставленої мети, ? і є титанічним завданням сучасності.
Для вирішення цієї проблеми є декілька шляхів. Скоріше за все найефективнішим, мабуть, буде їх комбінація. Ми ж запропонуємо один із підходів, який може бути ефективним елементом за будь-якого варіанту пошуку рішення.
Ідеться про використання прийомів технології «Алло, ми шукаємо таланти…» (або технологійталант-шоу «Голосу країни» чи «Х-фактора»). За допомогою спеціально написаних сценаріїв і експертних груп, сформованих із моральних авторитетівнації на кшталт Ліни Костенко, Любомира Гузара, Левка Лук'яненка, Мирослава Поповича та інших, через теле- і радіоканали український народ шукає кваліфікованих і патріотичних громадян України, щоб найняти їх очолити відповідні ділянки роботи як для розбудови нової політичної сили, так і для державотворення. Саме так. Ми шукаємо у товщі неординарного українського народу президентів, прем'єрів, депутатів та інших патріотичних менеджерів, щоб взяти їх на службу українському народу, а не навпаки.
Правила гри повинні бути чітко визначені, однією з головних вимог має бути згода кожного претендента працювати за умови, що його посада, насамперед, не дуже прибуткова, його посада – відповідальна і жертовна місія!
Ця технологія дасть змогу сформувати рейтингові списки сотень претендентів на всі посади – від Президента України, прем'єр-міністра і голови Верховної Ради та їх заступників до кандидатів у депутати, міністрів та їх заступників, чиновників високих рангівтощо. Таким чином ми створимо своєрідний банк даних необхідного кадрового складу та його резерву.
Це будуть люди з вищим рівнем свідомості, це будуть люди, які самі себе зробили (а не самі себе запропонували), це будуть люди, які побачили загнивання і розпад чинної системи влади. Вони готові будуть об’єднатися і зробити все для розбудови держави праведників. На їх основі сформується пласт ефективних управлінців у всіх сферах діяльності держави. Вони вибудують і наповнять структуру, створену, а не пристосовану для досягнення мети. А їхня мета і інтереси більше як 80% громадян України будуть повністю співпадати.
Якщо народна сила з’єднується із порядністю лідерів, то що може бути сильніше цього союзу? Суспільство консолідується, бо рівність і справедливість не породжує конфлікти чи війну. Людям, які, маючи доступ до державних фінансів і можливість, нічого не віддаючи навзаєм, направлять їх у свою кишеню, обминувши контрольні органи, ми протиставимо людей, які свідомі того, що найбагатший той, хто задоволений малим, бо мале задоволення свідчить про багатство натури. Будемо керуватися принципом: «Що зробив, те і маєш». Вони зроблять все, щоб політика в Україні із мистецтва можливостей вкрасти стала мистецтвом можливого досягати поставленої мети.
Державу, яка функціонує винятково як злочинний синдикат, ми швидко змінимо на державу, яка виконує функції захисту інтересів всіх громадян та створення умов для розвитку суспільства. Бо це природно і правильно!
І якби духовний цвіт української нації підтримав в ціломузазначене вище, можна було б розпочинати практичну розкрутку процесу зміни системи влади.
І не вживати при цьому безглуздого терміну «перезавантаження», бо коли кажуть «перезавантаження влади», то в суспільстві стає незатишно, як на перевалочній базі.
P.S. Наприкінці свого звернення хотів би подякувати авторам-патріотам, на яких я не посилався, не хотілося перевантажувати текст, але які своїм небайдужим словом допомогли і мені висловити свій біль, свою надію на кращу долю України. Такий підхід виправдовується тільки одним: і я, і вони мали спільну мету. Хочу також запропонувати долучити найліпших представників нашого народу до творення нової України. Бо розбудова України – це спільне завдання для нас усіх!



Web Tasarım Ajansı